Іншу позицію займав В.П. Малков, указуючи, що висновок про неможливість утворення реальної сукупності тотожними злочинами представляється сумнівним. Як підтвердження він наводив наступні приклади. Уявимо собі, що винен на території іноземної держави учинив умисне знищення державного майна і сховався на території України, а тут учинив таке ж знищення державного майна і був викритий. Безперечно, обидва злочинні діяння є тотожними. Вважати їх однорідними тільки на тій підставі, що вони передбачені в різних кодексах було б зайвим формалізмом. Проте не дивлячись на тотожність досконалих діянь, кваліфікуватися вони повинні по сукупності злочинів. Подібного роду сукупність тотожних злочинів в судовій практиці нерідко зустрічаються при кваліфікації крадіжок державного або колективного, а також індивідуального майна, шахрайства, хуліганства і інших злочинів.

По сукупності злочинів можуть бути кваліфіковані тотожні злочини, коли в першому випадку винен вчинений лише замах на злочин, а потім новий закінчений злочин і, навпаки. В подібних випадках так само все скоєне не укладається в рамки одного ( простого або кваліфікованого) складу і тому для якнайповнішого віддзеркалення в юридичній кваліфікації специфіки, характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного з'являється необхідність кваліфікувати вчинене по сукупності злочину, якщо він спочатку при здійсненні тотожного злочинного діяння був одним із співучасників, а пізніше учинив такий же злочин як исполнителя4 .

Представляється, що позиція В.П.Малкова з цього питання є більш переважною . Цієї ж точки зору дотримується Пленум Верховного Суду України. Так, в ухвалі від 27 березня 1992 р. "Про судову практику у справах про згвалтування і іншим статевим злочинам" Пленум вказав, що при здійсненні в одному випадку замаху на згвалтування або співучасть в цьому злочині, в іншому - закінченого згвалтування дії винен по кожному з вказаних злочинів повинні кваліфікуватися самостоятельно1 . При цьому кваліфікація по сукупності злочинів не виключає необхідність кваліфікації другого злочинного діяння як повторного злочину, якщо повторність вказана як кваліфікуюча ознака цього складу злочину.

Одним з найскладніших при кваліфікації по сукупності злочинів є питання про те, чи буде в наявності сукупність злочинів, якщо вчинені особою злочинні дії передбачені однією і тією ж статтею УК, але різними статтями або пунктами цієї статті. Адже по буквальному значенню ст. 42 УК України до сукупності злочинів відносяться лише ті випадки, коли особа визнана винне в здійсненні двох і більш злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини УК України. Про визнання самостійного характеру кожного із злочинів, охоплюваних окремими частинами (пунктами) статті УК, свідчить той факт, що відповідна частина (пункт) статті містить окрему санкцію. Саме цю особливість законодавчої конструкції Пленум Верховного Суду СРСР рахував визначальній при встановленні сукупності злочинів . Так, Пленум Верховного Суду СРСР в ухвалі від 31 липня 1981 р. "Про практику призначення покарання при здійсненні декількох злочинів і по декількох вироках" вказав, що "передбачені законом правила призначення покарання по сукупності злочинів застосовуються у разі кваліфікації скоєного як по різних статтях, так і по різних статтях (пунктам) однієї і тієї ж статті кримінального закону, що передбачають окремі склади злочинів і самостійні санкции2, що має .

Таким чином, Пленум дав розповсюджувальне тлумачення ст. 42 УК України, кажучи про різні статті при визначенні сукупності законодавець мав у вигляді різні склади преступлений3 .

Вивчення судової практики показує, що вхідні в реальну сукупність злочинні діяння по-різному характеризуються по суб'єктивній спрямованості, за способом, часу і місцю їх здійснення, по характеру відношення злочинів один до одного. А це свідчить про те, що різні поєднання злочинів в реальній сукупності по-різному виражають негативні (антигромадські) якості, навики і звички особи злочинця, його суспільну небезпеку.

Теорія кримінального права давно помітила вказані відмінності і висунула певні критерії розподілу сукупності на види. Правильне розуміння різних випадків реальної сукупності сприяє з'ясування питань відмежування її від складних одиничних злочинів, дає можливість вирішувати процесуальні питання і індивідуалізуватися покарання виновному1 .

Питання про види реальної сукупності стосовно чинного кримінального законодавства поставлено і вдало вирішений А.М.Яковльовим. Він розрізняв два види реальної сукупності: 1) реальну сукупність злочинів, пов'язаних певним чином один з одним; і 2) реальну сукупність, де злочини зв'язані між собою тільки фактом здійснення їх одним і тим же лицом2 .

Як показує практика зв'язок між злочинними діяннями, що входять в реальну сукупність першого вигляду, полягає в тому, що одне з них виступає як умова, засоби, способу здійснення іншого злочину, або одне з них є засобом або способом заховання іншого злочину, або вони вчинені по одних і тих же мотивах і т.п3 .

Подібного роду випадки реальної сукупності викликають труднощі при відмежуванні їх від одиничних складних злочинів. Прикладом такого роду реальної сукупності буде наступний випадок: Широкобоков, будучи в нетверезому стані, зайшов в квартиру незнайомих йому громадян. Побачивши, що в квартирі окрім громадянки б. нікого немає, він намагався її згвалтувати, проте цьому перешкодила мати потерпілої, що увійшла до квартири. Коли потерпіла і її матір намагалися випровадити Широкобокова з квартири, він почав виражатися нецензурними словами, ударив матір