Реферат на тему:

Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

1. Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі,—

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду —

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк

3. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду —

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Об’єктивні ознаки злочину

1. Об’єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення обов’язкового виконання вироків суду.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в ухиленні від відбу-вання покарання у виді обмеження волі чи у виді позбавлення волі та виражається в залежності від виду призначеного судом покарання у наступних діях.

Для осіб, засуджених до обмеження волі, ці дії можуть мати чотири форми:—

самовільне залишення місця обмеження волі;—

злісне ухилення від робіт;—

систематичне порушення громадського порядку чи вста-новлених правил проживання (ч. 1 ст. 390);—

неповернення до місця відбування покарання після за-кінчення строку короткочасного виїзду (ч. 2 ст. 390).

Для осіб, засуджених до позбавлення волі, об'єктивна сто-рона злочину полягає у неповерненні до місця відбування пока-рання після закінчення строку короткочасного виїзду (ч. З ст. 390).

У зв'язку з цим для встановлення об'єктивної сторони зло-чину необхідно правильно визначити місце його вчинення, тобто місце відбування покарання (яке винна особа самовільно залишає або під час перебування в якому злісно ухиляється від робіт, систематично порушує громадський порядок чи встановлені пра-вила проживання, або до якого не повертається після закінчення строку короткочасного виїзду), що, у свою чергу, взаємопов'язане із визначенням суб'єкта складу злочину.

Громадський порядок — це стан суспільних відносин, який забезпечує спокійні умови суспільно корисної діяльності, відпочинку та побуту людей.

Виходячи зі змісту ч. 1 та 2 вказаної ст. 390 ухилення від відбування покарання може бути вчинено особами, які засуджені відповідно до ст. 61 до обмеження волі та відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах.

Ним у перших чотирьох формах злочину є місце обмеження волі — територія кримінально-виконавчої установи відкритого типу, яка визначається на місцевості відповідно до виправно-трудового законодавства України, а у п’ятій формі — місце позбавлення волі — відповідна кримінально-виконавча установа закритого типу.

Злочин вважається закінченим у перших двох формах — з моменту вчинення відповідного діяння, у третій формі — з моменту вчинення третього за рахунком порушення громадського порядку або встановлених правил проживання, у четвертій і п’ятій формах — з наступного дня після того, якого засуджений мав повернутися до місця відбування покарання після дозволеного йому короткочасного виїзду.

Поважні причини, через які засуджений з’явився до місця відбування покарання із запізненням, можуть бути враховані судом як обставини, що пом’якшують покарання (ст. 66), а за наявності підстав — розцінені як обставини, що виключають злочинність діяння (зокрема, передбачені ст. ст. 39 і 40).

Водночас цей злочин слід відрізняти від втечі з місця позбав-лення волі або з-під варти, відповідальність за яку передбачена ст. 393, оскільки відповідно до ст. 61 чинного Кодексу та ст. 33 ВТК України засуджені до обмеження волі утримуються не під вартою (на відміну від засуджених до позбавлення волі або арешту), а без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ними нагляду.

Злісним ухиленням від робіт є вчинення засудженим не менше двох грубих порушень трудової дисципліни (невихід на роботу або відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, поява на роботі у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, запізнення та інші порушення), за кожне з яких до нього адміністрацією виправного центру у встановленому законом порядку застосо-вувалися відповідні заходи стягнення.

Систематичним порушенням громадського порядку чи вста-новлених правил проживання визнається вчинення засудженим не менше трьох порушень громадського порядку, за які пе-редбачена адміністративно-правова відповідальність (зокрема, дріб-не хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських міс-цях, на виробництві та ін.), або встановленого порядку відбу-вання покарання, за кожне з яких на нього судом накладено адміністративне стягнення або у встановленому законом порядку застосувалися відповідні заходи стягнення адміністрацією ви-правного центру.

Обов'язковою умовою для встановлення складу вказаних злочинів є додержання вимог чинного законодавства адміністра-цією виправних центрів при попередньому застосуванні заходів стягнення щодо винної особи (або судом при накладенні ад-міністративного стягнення). За таких обставин обов'язковій пе-ревірці підлягають дотримання встановленого законом порядку щодо застосування заходів стягнення, строки їх накладення або відповідність їх тяжкості характеру правопорушення, проступку засудженого, звернення до виконання та ін.

Наприклад, вчинення засудженим повторного грубого пору-шення трудової дисципліни вже після закінчення року з дня відбуття стягнення за попереднє порушення, якщо засуджений за цей час не був підданий новому стягненню, не утворює складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 390.

Неповерненням до місця відбування покарань визнаються випадки, коли засуджений, якому у передбаченому законом по-рядку дозволено короткочасний виїзд за межі виправного центру, не повернувся до нього після закінчення строку виїзду без поважних причин.

Під неповерненням слід також розуміти й випадки несвоє-часного із значним запізненням повернення засудженого до ви-прчнного центру без поважних причин. Водночас