Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником установи (у даний час, до прийняття Кримінально-виконавчого ко-дексу України - за погодженням з прокурором з урахуванням особистості та поведінки засудженого, на строк не більше семи діб, не рахуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (але не б'льше п'яти діб), за наявністю завірених у встановленому порядку документів, що підтверджують винятковість обставин.

Кримінальна відповідальність за ч. З ст. 390 наступає у випадках, коли особа, яка засуджена до позбавлення волі та якій у передбаченому законом порядку дозволено короткочасний виїзд, не повернулася до місця відбування покарання після закінчення строку виїзду.

До вказаної категорії відносяться особи, які засуджені до позбавлення волі та відбувають покарання у кримінально-вико-навчих установах.

Суб’єктивні ознаки злочину.

3. Таким чином, суб'єктом злочинів, передбачених ч. 1 та 2 ст. 390, є особи, які засуджені до обмеження волі та відбувають покарання у колоніях, а передбачених ч. З вказаної статті — особи, які засуджені до позбавлення волі та відбувають пока-рання у виправно-трудових колоніях загального режиму, колоніях-поселеннях усіх видів і виховно-трудових колоніях.

Водночас у разі встановлення факту незаконного засудження особи до позбавлення або обмеження волі, під час якого нею вчинені дії, пов'язані з ухиленням від відбування покарання, вирок стосовно такої особи за ст. 390 підлягає скасуванню, а справа закриттю на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за від-сутністю в діях суб'єкту складу злочину.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, тобто засуджений усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільне небезпечні наслідки і бажає їх (так, при наданні дозволу на короткочасний виїзд він письмово попереджається про дату повернення та про наслідки неповернення у встановлений строк), незалежно від мотивів ухилення від відбування покарання.

Такі ж дії, що призвели до несвоєчасного повернення до місця відбування покарання внаслідок необережності або з по-важних причин (тяжкої хвороби засудженого, припинення руху транспорту та ін.), які підтверджуються відповідними докумен-тами, не тягнуть за собою відповідальності за ст. 390.

Не утворюють складу злочину і випадки самовільного зали-шення місця відбування покарання особою, яка засуджена до обмеження полі і яка при цьому не намагалася ухилитись від відбування покарання та добровільно повернулася до установи через нетривалий час після її залишення. За такі дії до за-суджених можуть застосовуватись заходи дисциплінарного впли-ву, передбачені ст.67 ВТК України.

Використана література:

Конституція України (ст. 129).

Виправно-трудовий кодекс України (розділи II, ІІІ).

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі" від 26 березня 1993 р.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон,А.С.К., 2002.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К., “Форум”, 2001.