За сім років участі автора цих рядків у судових засі-даннях військових і загальних судів частенько доводилося чути такий початок промови: "Вельмишановні судді! Я не затримаю довго вашої уваги". Або: "Шановний головую-чий! Шановні судді і учасники процесу! Я не буду багато-слівним!" Така декларація зовсім недоречна. Якщо промо-ва дійсно буде короткою, то таке попередження лише про-довжить її. А якщо ж — це буває часто — вона буде довгою, то ритор виявиться просто самонадіяним, а може, навіть смішним в очах слухачів.

Засоби і прийоми побудови вступної частини обвину-вальної промови бувають різноманітними. Вони залежать

від характеру справи, яка розглядається, навичок обвину-вача, складу судової аудиторії, інших обставин. Найбільш вживані прийоми:*

оцінка суспільно-політичного значення справи, яка розглядається;*

вказівка на характерні особливості кримінальної справи;*

виклад програми виступу та ін..

Оцінка суспільно-політичного значення фактів, які є предметом судового розгляду, — важливий засіб побудо-ви вступної частини обвинувальної промови. Злочини за своєю природою є суспільне небезпечними діяннями, мають суспільно-політичне значення і не байдужі суспіль-ству. Тому від прокурора вимагається в кожному випадку виявити і наочно показати цю суть, звернути на неї увагу учасників судового розгляду, публіки.

Деякі прокурори схильні перебільшувати суспільно-по-літичну оцінку обставин справи. Штучно нагнітають ат-мосферу. Дрібне хуліганство вони перетворюють на тяж-кий злочин, а підсудних — на особливо небезпечних злочинців. Найменша неточність і необ'єктивність відразу ж негайно відгукується в аудиторії.

Одним із можливих прийомів побудови вступної части-ни промови, наголошує Є. Матвієнко, є вказівка на різні особливості справи: фактичного, юридичного, суспільно-політичного, морально-етичного чи іншого характеру. Та-кий прийом дозволяє акцентувати увагу на певних обста-винах, виділити їх, підкреслити їхнє значення, допомогти слухачам правильно оцінити ці обставини.

Відштовхуючись від особливостей справи, враховуючи їх, прокурор належним чином розподіляє матеріал, знахо-дить необхідні пропорції для його висловлення, надає про-мові необхідну тональність і забарвлення.

Виклад програми виступу. Прокурор починає свою об-винувальну промову з вказівки, на яких питаннях він має намір спинитися, які тези обгрунтувати, які обставини до-казати, які твердження підсудного спростувати. Такий виступ надає промові цілеспрямованості і конкретності, до-помагає слухачам краще зрозуміти й оцінити доводи судо-вого ритора. Ось витяг:

"Завданням обвинувачення є доказування того, що 15 лютого цього року Петров із ревнощів убив свою ко-ханку, громадянку Красильникову. Ми докажемо також, що вбивство це було здійснено навмисно, за наперед обду-маним планом; що знаряддя злочину були завчасно прине-сені убивцею на місце злочину і що, здійснивши убивство, Петров вжив потім ряд заходів до приховання слідів зло-чину, діючи і тут обачливо й обмірковано.

Приступаючи до виконання цієї частини, я повинен ко-ротко відновити в пам'яті суду обставини цієї справи".

Серйозною вадою багатьох обвинувальних промов є трафаретність вступної частини. За зразок прокурор бере одну із "шапок", опублікованих у збірнику судових промов і починає кожну промову приблизно такими словами: "У той час, коли трудящі нашої країни самовіддано присвячують свою працю на благо і процвітання батьків-щини, група злочинців..."

У суддів, інших постійних учасників судового розгляду (секретарів судових засідань, адвокатів, охоронців підсуд-ного...) на вустах посмішка, як тільки вони почули про "працю заради батьківщини". Подібне відразу ж гасить увагу слухачів. Наш мудрий філософ Григорій Сковорода писав: "Кра-ще нічого не сказати, ніж сказати нічого".

2. Виклад фактичних обставин злочину (фабула справи).

Виступаючи в суді, прокурор зобов'язаний найперше встановити перед судом, чи є злочин в тому, що було здійснено, і який саме. Завдання державного обвинувача— відновити в пам'яті присутніх загальну картину злочину, чіткіше окреслити його основні риси, підготувати слухачів до сприйняття злочинів.

Існує кілька способів викладу фактичних обставин справи: хронологічний (так, як установив слідчий), систе-матичний (так, як це мало місце в дійсності), мішаний (перший і другий разом).

Прокурори віддають перевагу хронологічному способу викладу фабули справи, ніби відновлюючи обставини в тій послідовності, в якій вони були встановлені у стадії попе-реднього розслідування і в ході судового слідства. За систематичного викладу обставини справи подають-ся у такій послідовності, в якій вони мали місце в дійснос-ті. Мішаний порядок викладу обставин справи рекоменду-ється у великих, багатоепізодних справах.

Виклад фактичних обставин справи, аналіз і оцінка до-казів часто переплітаються і тісно пов'язані один з одним, тому деякі юристи, як практики, так і теоретики, рекомен-дують об'єднувати ці частини промови.

3. Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів.

Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів є дуже важ-ливою частиною обвинувальної промови. В цій частині не-обхідно довести саму подію злочину і винність підсудного в її здійсненні. Саме аналіз і оцінка доказів можуть пере-конати суд у правильності позиції прокурора, змусити прислухатися до його думки.

Докази, які наводить прокурор в обвинувальній промо-ві, повинні переконливо підтвердити правильність його висновку. Зізнання підсудного, ясність і простота справи не звільняють прокурора від аналізу доказів. Обов'язок доказування у кримінальному процесі закон покладає на прокурора. Він зобов'язаний вжити всіх передбачених за-коном заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи. Прокурор повинен перевірити і оцінити всю необхідну сукупність доказів та їхніх джерел і прийняти на цій підставі законне, обгрунтоване і спра-ведливе рішення (ст. 22 КПК України).

Кримінально-процесуальне законодавство категорично забороняє прокурору, судді перекладати обов'язок дока-зування на підсудного. Ця заборона поширюється також на захисника підсудного, цивільного відповідача та його представника. Вони теж є суб'єктами доказування, але на відміну