Внутрішнє переконання прокурора про законність і об-грунтованість обвинувачення базується на фактичних да-них. У противному разі прокурор зобов'язаний відмовити-ся від обвинувачення (ст. 264 КПК України).

В обвинувальній промові прокурор зобов'язаний систе-матизувати всі зібрані у справі докази, дати їм оцінку з позиції обвинувачення. Завдання прокурора — допомогти учасникам процесу зіставити між собою розрізнені дока-зи, відкинути все непотрібне, зайве і дійти обгрунтова-них висновків.

Прокурор не може в обгрунтуванні своїх висновків по-силатися на ті чи інші факти, беручи без доказування за істинні, достовірні, і, навпаки, безпідставно відкидати інші факти, як такі, що не відповідають дійсності. Прокурор у кожному випадку повинен обгрунтувати, чому він довіряє одним доказам і не довіряє іншим, вважає їх такими, що не мають значення для справи.

Аналізуючи докази, головну увагу державний обвину-вач повинен зосередити на встановленні достовірності до-казів, на з'ясуванні їх доказової цінності. Необхідно пере-конатись самому і переконати інших, що не було допуще-но порушень процесуального закону при отриманні доказів. Докази та їхні джерела, отримані з порушенням норм законодавства, завжди спричинюють сумнів у їхній достовірності і недопустимі для використання у судовій промові.

Показання свідків — найпоширеніше джерело доказів, без них практично немає жодної кримінальної справи. Аналізуючи свідченння, треба пам'ятати, що не можуть бути доказами повідомлені свідком дані, джерело яких не-відоме. Якщо показання свідка базується на повідомлен-нях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані (ст. 68 КПК України). Йдеться про похідні докази (свід-чення за чутками).

Аналізуючи свідчення, прокурору варто враховувати обставини, що дають підстави думати про помилкове уяв-лення або добросовісну помилку щодо фактів, про які сві-док дає пояснення. Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинуваченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності джерел одержаних відомостей.

Обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків, їх неконкретних і суперечливих показаннях. Пока-зання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підста-ві, що ці свідки перебувають у родинних відносинах з під-судним. Обвинувальна промова не може грунтуватися ли-ше на показаннях свідків, зацікавлених у результатах справи. Особливо критично слід ставитися до показань свідків, які перебувають у ворожих стосунках з підсудним або в його підлеглості, малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи можливість їхнього помилкового уявлення про повідомлені факти.

Одним із важливих джерел доказів і одночасно засо-бом захисту від висунутого звинувачення є показання під-судного. Різновидом показань підсудного є повне або часткове визнання чи заперечення ним своєї вини в інкри-мінованому злочині, самообмова, обмова, алібі.

Говорячи про самоообмову, прокурор має враховувати, що мотивами її можуть бути несприятливі для підсудного обставини, стан пригніченості, втрата віри у справедли-вість і об'єктивність слідчого і суду, бажання виручити ін-ших осіб, бути покараним за менш тяжкий злочин порів-няно з вчиненим, сховатись на деякий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, поради "досвідчених" людей, у тому числі співкамерників, погроза і підкуп з боку дійс-них злочинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслідування, юридична необізнаність, бажання "прогу-лятися" в інших місцях під час допитів, оглядів, відтворен-ня обстановки й обставин події, коли набридло сидіти в колонії, кругова порука, "солідарність" злочинців, бажан-ня неповнолітнього або початкуючого злочинця заслужи-ти схвалення досвідчених і сильніших злочинців свого ото-чення.

Аналізуючи показання підсудного, прокуророві слід пам'ятати, що КПК України спеціально вказує, що вони підлягають детальній перевірці і що визнання підсудним своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю наяв-них у справі доказів (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 КПК).

У своїй обвинувальній промові на суді прокурору слід враховувати, що показання обвинуваченого, дані на попе-редньому слідстві, від яких він відмовився згодом, і не під-тверджені в судовому слідстві іншими доказами, не мо-жуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

При оцінці показань підсудного, який викриває іншу особу, прокурору слід особливо ретельно і критично проаналізувати їх. Обвинувачення не може вважатися доведе-ним, якщо воно грунтується тільки на обмові іншого під-судного, зацікавленого у результатах справи, не підкріпле-не іншими вагомими доказами.

Показання потерпілого має важливе значення у справі: воно виступає як засіб захисту його прав і законних інте-ресів. Останнє не є характерним для показань свідка. Крім того, процес формування показань останнього дуже істот-но відрізняється від показань потерпілого і підсудного, Все це теж необхідно враховувати при оцінці показань згаданих осіб. Слід мати на увазі й особливу зацікавле-ність потерпілого й підсудного в результатах справи, а та-кож те, що потерпілий і підсудний мали можливість озна-йомитися з усіма матеріалами слідчої справи. Вони весь час були в залі судового засідання, слухали і бачили всі докази у справі.

Серед доказового матеріалу все більшої ваги набуває експертиза. Висновок експерта для прокурора, судді не є обов'язковим, але згода з ним повинна бути мотивована (ч. 4 ст. 75 КПК України). Висновок експерта не має напе-ред установленої сили, переваги перед іншими доказами і підлягає оцінці за внутрішнім переконанням прокурора, що грунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Умілий ана-ліз державним обвинувачем висновків експертів у зістав-ленні з іншими доказами з кримінальної справи робить висновки прокурора переконливими і обгрунтованими.

Недоліком обвинувальних промов при аналізі й оцінці доказів є те, що логічне доказування, аналіз доказів підмі-нюється переказом показань підсудного, потерпілого, свідків,