Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений по-терпілим цивільний позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян (ч. 5 ст. 264 КПК України). Прокурор повинен визначити своє ставлення до цивільного позову.

У своїй обвинувальній промові прокурор повинен ука-зати, чи установлено факт нанесення матеріальної шкоди; чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі; чи підлягають відшкоду-ванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, ви-трачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений. Якщо матеріальна шкода заподіяна діями кількох підсудних, державний обвинувач повинен точно вказати форму їхньої відповідальності: солідарну, часткову чи мішану. Яку суму кожен з підсудних повинен заплатити потерпілому. За шкоду, заподіяну неповнолітнім підсудним, який не досяг п'ятнадцяти років, відповідають його батьки, опікуни, пік-лувальники. Ці та інші питання цивільного позову мають бути висвітлені у промові прокурора.

7. Аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Виявлення причин, що сприяли вчиненню злочину, — прямий обов'язок прокурора (ст. 23 КПК України).

Причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів, мо-жуть мати найрізноманітніший характер. Так, погана охо-рона або облік матеріальних цінностей часто є причинами розкрадання майна; дитяча бездоглядність створює умови для вчинення правопорушення неповнолітніми та ін.

Всебічне дослідження обставин справи неможливе без з'ясування причин здійснення злочину, встановлення кон-кретних умов зародження і реалізації підсудним злочин-ного задуму.

У своїй промові державний обвинувач повинен дати відповідь на такі запитання:*

які конкретно обставини були причиною злочину, які умови і яким чином сприяли його вчиненню?*

хто несе відповідальність?*

які заходи необхідно вжити для запобігання подіб-ним злочинам?

Прокурор має право порушити клопотання перед су-дом про винесення окремої ухвали у випадках:

1) встановлення у справі фактів порушення закону, причин та умов, що сприяли вчиненню злочину;

2) при виявленні судом порушень прав громадян та ін-ших порушень закону, допущених при провадженні діз-нання чи попереднього слідства;

3) якщо у підсудного є неповнолітні діти, які залиши-лися без нагляду і потребують влаштування або встанов-лення над ними опіки чи піклування (ст. 232 КПК України).

8.Заключна частина промови.

Заключна частина обвинувальної промови прокуро-ра — факультативний елемент судової промови державного обвинувача. У справах, які не являють собою великої суспільної небезпеки, судова промова закінчується мірку-ванням прокурора про міру покарання. У справах, які мають особливе суспільно-політичне значення, породжу-ють значний інтерес громадськості, у виїзних засіданнях, ця частина промови дуже бажана.

Державний обвинувач може коротко спинитися на під-сумках судового процесу; висловити впевненість, що спра-ведливий вирок буде сприяти зміцненню законності; вис-ловити все те, що запало в душу прокурора, учасників процесу; вказати на уроки судового розгляду справи; за-кликати присутніх до рішучої боротьби із злочинністю.

Заключна частина промови не повинна бути штучною, необхідно пов'язати її з матеріалами справи.

2. Репліка прокурора.

Закон надає прокуророві право після проголошення промов усіма учасниками судових дебатів виступити з реп-лікою (ст. 318 КПК України).

Репліка — не обов'язкова частина судових дебатів. Ви-рішити, чи слід її брати, прокурор може лише після висту-пу всіх учасників судових дебатів. Державний обвинувач, як правило, виступає з реплікою, коли учасниками судо-вих дебатів:*

висловлені помилкові твердження;*

неправильно тлумачаться норми права;*

перекручені фактичні обставини справи, які мають суттєве значення;*

допущено грубу поведінку щодо учасників судового розгляду;*

допущено домисли та принципово неправильні су-дження;*

явно перекручено позицію прокурора;*

дано юридично неправильну оцінка скоєного тощо.

Репліка, як правило, — гостро полемічний виступ. Вона повинна бути короткою, чіткою і зрозумілою. Але її не слід перетворювати на гру слів, використовуючи обмовки інших учасників. Недопустимі нервозність, грубість, не-тактовність. Прокурор готується до репліки під час висту-пів інших учасників судових дебатів. Але якщо прокурору необхідний додатковий час, він може просити суд зробити перерву для підготовки до репліки.

Не слід користуватися реплікою для того, аби змінити щось у виступі, доповнити судові дебати. Ось приклад не-доречної репліки. В одній із справ про розкрадання дер-жавного майна в особливо великих розмірах, прокурор попросив 7 років позбавлення волі підсудному. Однак піс-ля виступу захисника він ніби схаменувся, попросив слово для репліки і почав говорити, що з урахуванням суспільної небезпеки скоєного, просить 14 років позбавлення волі.

Добре сприймається репліка як суддями, так й іншими учасниками судового засідання, коли прокурор викорис-товує крилаті вирази, афоризми, народну мудрість.

3.Промова прокурора при відмові від обвинувачення.

Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджу-ють пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви від-мови (ч. З ст. 264 КПК України).

Розкриваючи поняття відмови прокурора від обвинува-чення, Іван Вернидубов зазначає, що за змістом вона вира-жає негативне рішення прокурора для себе щодо питання про винність підсудного незалежно від того, яке рішення у такому разі прийме суд. Підкреслюється, що відмова від обвинувачення відображає певний аспект процесуальної самостійності прокурора в суді, реалізує вимогу наказу Генерального прокурора України № 5 від 4 квітня 1992 року "Про недопустимість нав'язування прокурорам-учасникам судового розгляду позиції, з якою вони не згодні".

Інша річ, що самостійність прокурора не може бути довільною, нічим не зумовленою. Вона має базуватися на сукупності таких обставин, які виступають як основа від-мови від обвинувачення, що визначає суб'єктивно-право-вий характер такої дії. Це означає, що заперечення обви-нувачення для прокурора є правовою необхідністю, реалі-зація якої вимагає втілення у конкретній практичній дії — заяві про відмову від державного обвинувачення. Звідси висновок — відмова від обвинувачення не тільки право, а й обов'язок прокурора.

Відмовитися