Поняття, ознаки, принципи юридичного процесу

Поняття юридичного процесу.

Курс на побудову в нашій країні правової держави вимагає теоретичних розробок проблем усіх різновидів юридичного процесу. До сьогоднішнього часу в науковій літературі відсутнє єдине загальновизнане відношення юридичного процесу. Більшість учених-юристів визначають такі правові форми державної діяльності: правотворчість, правозастосування, правосуддя, контроль. На основі аналізу цих форм діяльності держави можна дійти висновку, що всі вони мають однакові ознаки, тобто всі вимагають розгляду юридичних справ, здійснюються на ґрунті норм права і завжди зумовлюють відповідні юридичні наслідки. До того ж ця діяльність тільки уповноважених суб’єктів, характеризується визначеністю компетенцій, функцій й повноважень цих суб’єктів. Одні (органи держави і посадові особи) виконують організаційну функцію, на них покладається відповідальність за результат процесу, інші (позивачі, потерпілі, відповідачі, ін), мають ряд прав і гарантій і можуть розраховувати на охорону їхньої особистості і законних інтересів. Результат такої діяльності фіксується в офіційних документах, регулюється процесуальними нормами і забезпечується правилами юридичної техніки [12, с.266-269].

Теорія і практика юридичного процесу є результатом об’єктивних процесів інтеграції диференціації знання, що відбувається як усередині юрисдикції, так і на стиках її із суміжними знаннями. Свідчення тому є усе більше проникнення етики і психології в юридичну науку і практику [9, с.61].

Отже, юридичний процес (лат. рrocessus – рух уперед; англ..juridical process) – урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів, що виражається в системі їх процесуальних дій з підготовки, прийняття і документування юридичних рішень загального та індивідуального характеру, при цьому відповідно до процедурно-процесуальних норм відбувається застосування норм матеріального права, вирішення індивідуально-конкретних справ і фіксування їх розгляду в правових документах [29, с.161].

Юридичний процес — збірне наукове поняття, різновид соціального процесу, що становить собою форму перетворення юридичних ідеальних моделей, закріплених у національному законодавстві та у міжнарод-них актах, у реальну систему правовідносин з її процедурною сторо-ною, спрямованою на досягнення юридичного результату (мети).

Юридичний процес має структуру, що складається з таких елемен-тів: процесуальний режим (система юридичних гарантій), процесуальні провадження (комплекс процесуальних дій), процесуальні стадії (взає-мозалежні частини процесу, що характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи) [16, с.239-242].

Юридичний процес завжди проходить у межах процесуальної форми.

Процесуальна форма — врегульовані системою правових норм умови та послідовність провадження окремих процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень, взяті у сукупності.

В Україні процесуальна форма визначається конституційним, галузевим і спеціальним законодавством: кодексами — кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, про адміністративні право-порушення, господарським, а також регламентами Верховної Ради, Конституційного Суду та іншими нормативно-правовими актами. Відповідним законодавством чітко названі учасники процесу, поділені функції між ними, зазначені способи виконання цих функцій.

Процесуальний закон спеціально вирішує питання про склад учасників, послідовність, підстави у межах дій учасників процесу на кожній стадії. Так, кримінально-процесуальним кодексом передбачене коло суб'єктів, уповноважених проводити дізнання, досудове слідство у кримінальних справах, здійснювати нагляд за слідством і правосуддям, підтримувати державне обвинувачення, виконувати вироки і рішення судів. Встановлено чіткий порядок, послідовність прийняття та офор-млення тих чи інших рішень у справах, уся процесуальна форма діяльності з розслідування правопорушень у цілому і розгляду справ у судах: порушення провадження у справі; попереднє (досудове) слідство; під-готовка і призначення судового засідання; судовий розгляд і ухвалення рішення (вироку); перегляд рішень суду, що не вступили в законну силу; виконання рішення (вироку); у виняткових випадках — перегляд судових рішень, що вступили в законну силу. Офіційні документи, у яких закріплюються підсумки цієї діяльності, входять до складу процесуальної форми [21, с.142].

Юридичний процес і процесуальна форма не можуть існувати одне без одного. Недодержання процесуальної форми є підставою для скасування раніше прийнятого рішення або неприйняття рішення, повернення або залишення документа без розгляду (позовної заяви, скарги, конституційного звернення, подання та ін.). Законодавство виключає відступ від процесуальної форми, чим забезпечується без-сторонній, законний і обґрунтований розгляд справи.

Ознаки юридичного процесу

Сутність юридичного процесу проявляється у наступних змістовних ознаках, притаманних цьому унормованому по рядку правової діяльності:—

одночасність виникнення і дії процесуальних норм разом з нормами матеріального права, здійснення яких спрямоване забезпечувати такі процесуальні норми. Затримки у прийнятті або відсутність процесуальних норм може значно утруднити або взагалі перешкодити здійсненню матеріалі, них норм;