Насамперед це виявляється в спрямованості адміністративного процесу на забезпечення багатогранної діяльності органів управ-ління. Адміністративний процес являє собою оформлену в пра-вовому плані специфічну частину управлінської діяльності. Біль-шою мірою він спрямований на забезпечення оптимальності й на-лежної реалізації функцій державного управління [7, с.54-56].

Найважливішими елементами структури адміністративного процесу є адміністративно-процесуальні провадження. Вони спів-відносяться з адміністративним процесом як категорії особливого й загального і входять у його структуру як відособлений елемент.

Це положення має офіційне нормативне закріплення. Так, Ко-декс України про адміністративні правопорушення виділяє прова-дження у справах про адміністративні правопорушення (розд. 4), використовує це поняття і стосовно порядку виконання кожного з видів адміністративних стягнень (гл. 26— 33). Отже, законодавець розглядає провадження як частину процесу.

У свою чергу, функціональний характер адміністративно-процесуальних проваджень дозволяє говорити про наявність певної сукупності таких проваджень. З огляду на це можна виділити ад-міністративно-установчі, адміністративно-правотворчі, адміністративно-правозастосовні й адміністративно-котрольні провадження.

Класифікація адміністративно-процесуальних проваджень мож-лива на декількох підставах.

Залежно від характеру індивідуально-конкретної адміні-стративної справи можна виділити:

а) юрисдикційні провадження;

б) провадження неюрисдикційного характеру.

Велика частина проваджень, які становлять структуру адміні-стративного процесу, спрямована на регулювання правовідносин позитивного характеру, що виникають у ході виконавчо-розпоряд-ницької діяльності державних органів. Проте порушення вимог правових норм вимагає відповідного реагування з боку держави. Ця обставина зумовлює існування особливого роду правоохоронної діяльності, змістом якої є розгляд справ про правопорушення, пра-вові спори по суті й ухвалення щодо них відповідних рішень. У процесі такої діяльності розв'язується юридична справа, здійсню-ється правовий захист порушених або тих, що оспорюються, інте-ресів, ухвалюється державно-владне рішення про застосування від-повідної правової санкції, відновлення порушеного права.

Ця діяльність, яка має назву юрисдикційної, характерна також і для адміністративного процесу. Тому частину проваджень у струк-турі адміністративного процесу слід охарактеризувати як адміністративно-юрисдикційний. До юрисдикційних проваджень належать:—

провадження у справах про адміністративні правопорушення;—

провадження за скаргами громадян;—

дисциплінарне провадження.

Адміністративній юрисдикції властиві такі риси:

1. Наявність правового спору (правопорушення). Розгляд і роз-в'язання юридичних справ, зумовлених позитивними обставинами, не охоплюються юрисдикційною діяльністю. Юрисдикція виникає тільки тоді, коли необхідно розв'язати спір про право, порушення встановлених правових норм. Стосовно адміністративної юрис-дикції такого роду спори виникають між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами, набуваючи характеру адміністративно-правових спорів.

2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність унаслідок своєї соціальної гостроти вимагає належного процесуального регулювання.

3. Обов'язковість ухвалення рішення у виді юридичного ак-та — важлива ознака юрисдикційної діяльності. Як спосіб розв'я-зання правових конфліктів юрисдикція передбачає необхідність ухвалення остаточного рішення — акта застосування норм права до конкретного випадку. Юрисдикційний акт щодо конкретної ад-міністративної справи означає по суті розв'язання правового спору. Якщо ж ідеться про правопорушення, то в такому акті можуть бу-ти передбачені правові санкції. Їх застосування є лише одним із варіантів рішення, що ухвалюються адміністративно-юрисдикційними органами. Іншими варіантами рішення можуть бути, напри-клад, рішення про припинення провадження в справі або про за-стосування заходів впливу до неповнолітнього.

Зокрема, постанова в справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для виконання державними і гро-мадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ст. 298 КпАП України).

4. Розмаїтість органів здійснення адміністративної юрисдикції. Це зумовлено насамперед можливістю інстанційного оскарження дій і рішень органів і посадових осіб, якими порушуються права громадян. Іншими словами, будь-який вищий щодо них орган зобов'язаний розглянути таке звернення й ухвалити щодо нього відповідне рішення.

У переважній більшості випадків розгляд справ про адміністративні правопорушення покладено законодавцем на органи, головним завданням яких, поряд із виконанням юрисдикційних функцій, є здійснення виконавчо-розпорядницьких функцій у різних галузях державного управління. Разом із тим адміністративно-юрисдикційні функції здійснюються органами, спеціально створеними для розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Такими органами є адміністративні комісії при виконкомах районних, міських, районних у містах рад. Особливе місце в системі адміністративно-юрисдикційних органів посідають суди.

До проваджень, що мають неюрисдикційний характер, слід віднести:—

провадження з випрацювання й ухвалення нормативних актів;—

провадження з ухвалення індивідуальних актів управління; —

провадження за пропозиціями і заявами громадян;—

провадження із застосування адміністративно-попереджувальних заходів;

—провадження із застосування запобіжних заходів; —

реєстраційно-дозвільне провадження; —

установче провадження;—

провадження з реалізації контрольно-наглядових повно-важень; —

виконавче провадження;—

провадження з приватизації державного і громадського майна;—

провадження у земельних, екологічних, фінансово-бюджет-них, податкових: і інших справах;

—діловодство.

Так, залежно від ступеня деталізації, урегульованості процесуальної форми можна виділити звичайне й спрощене (прискорене) провадження. Прискорене, наприклад, провадження у справі про адміністративне правопорушення у випадках, коли штраф стягується на місці здійснення правопорушення характеризується спрощеною процесуальною регламентацією, мінімальною кількістю процесуальних актів, деякою «спресованістю» стадій.

РОЗДІЛ III

СТАДІЇ ЮРИДИЧНОГО ПРОЦЕСУ

3.1 Стадії правоутворення і правотворчого процесу

1. Передпроектна стадія.

1.1. Формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної правової системи відбувається нарівні правосвідомості в ре-зультаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя.

1.2. Правотворча ініціатива — обгрунтування юридичної значущості правової регламентації певних суспільних відносин, тобто видання нормативно-правового акта.

Це — етап правоутворення. Він характеризується дією об'єктивних чинників і являє собою підготовчу стадію правотворчості.

2. Проектна стадія (нормопроектування).

Нормопроектування — специфічна діяльність компетентних органів, яка полягає в аналізі, розробці й обговоренні проектів нормативно-пра-вових актів з метою ухвалення, зміни або скасування нормативних приписів, що містяться в них. Це велика підготовча робота по вивченню проблеми, підготовці проекту нормативно-правового акта і поданні його в державний орган задля прийняття і наділення його