юридичною чинністю.
2.1. Ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-правово-го акта.
2.2 Розробка концепції проекту нормативно-правового акта.
Підготовка тексту проекту нормативно-правового акта (або доробка проекту, внесеного в порядку правотворчої ініціативи), ана-ліз існуючих норм, вивчення світового досвіду.
Безпосередня робота над текстом: формулювання норм права.
Проекти указів Президента, постанов уряду звичайно готуються від-повідними міністерствами і відомствами або на підставі плану поперед-ніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апараті Президента й уряду.
Щоб забезпечити кваліфіковане складання проекту, передбачаєть-ся участь спеціалістів відповідно до відомчого (галузевого) принципу, згідно з яким складання початкових проектів здійснюється тими орга-нами й організаціями, профілю діяльності яких вони відповідають.
До підготовки проектів нормативно-правових актів (головним чином законів) залучаються партії, профспілки та інші громадські об'єднання.
2.5.Експертиза готового проекту, його попередній розгляд правотворчим органом. Для розгляду проекту залучаються зацікавлені державні
органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні: парла-ментські читання, наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, рецензування науково-дослідними інститутами та ін. Після урахування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьовується і редагується.
2.6. Обговорення проекту нормативно-правового акта й узгодження його тексту з зацікавленими особами. Найважливіші законопроекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.
Цей етап правоутворення становить початкову стадію правотвор-чості — нормопроектування.
3.Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта.
3.1 Офіційне ухвалення проекту:
а) колегіально після обговорення в парламенті (в Україні звичайні закони приймаються більшістю голосів, а конституційні акти — 2/3 го-лосів від його складу. Президент, накладаючи вето на той чи інший за-кон, ухвалений парламентом, тим самим не наділяє його юридичною чинністю. Для подолання вето Президента на закон парламент повинен прийняти закон 2/3 голосами від конституційного складу); в уряді, комітетах - постанови та інші акти приймаються простою більшістю;
б) одноосібно — Президентом держави, міністрами й іншими орга-нами одноособового керівництва. В Україні ряд указів Президента ма-ють потребу в контрасигнації.
3.2. Посвідчення нормативно-правового акта — його підписання (в Україні закони підписуються головою президії парламенту і Пре-зидентом).
Цей етап правоутворення характеризується активністю, вступає в дію суб'єктивний чинник і здійснюється власне «творчість права».
4.Реєстраційно-інформаційна стадія:
4.1. Державна реєстрація нормативного акта — присвоєння йому реєстраційного коду і внесення до Єдиного реєстру нормативних ак-тів країни.
4.2. Оприлюднення нормативного акта — офіційне опублікування ухваленого нормативно - правового акта в засобах масової інформації і використання інших засобів доведення його до виконавців, напри-клад, шляхом розсилання на місця через електронну пошту (за винят-ком тих, котрі мають гриф секретності).
Цей завершальний етап правоутворення, який також має активний характер, є заключною стадією правотворчості.
Усі правотворчі процедури повинні бути суворо легітимними, за-конними. Які-небудь довільності, перекручування під час обговорення і прийняття (видання) нормативно-правових актів неприпустимі.
3.2. Стадії правозастосовчого процесу
Порядок застосування права може бути простим і складним. Прикла-дом простого порядку (процесу) є застосування санкції за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контролера сплатити штраф, одержання суми і виписка квитанції). Інша справа складний процес застосування права (наприклад, застосування Особливої частини Кри-мінального кодексу України).
Складний порядок застосування права, як правило, складається з чоти-рьох стадій правозастосовної діяльності:
встановлення фактичних обставин справи;
встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юри-дичних норм (юридична кваліфікація фактичних обста-вин);
з'ясування змісту норми права, її тлумачення;
вирішення справи і документальне оформлення прийнятого рі-шення.
Поділ на зазначені стадії і підстадії є умовним, оскільки на практиці вони збігаються:
І. Встановлення фактичних обставин справи— це підготовча стадія, але надзвичайно відповідальна; іноді має виріша-льне значення. Встановлення передбачених законом фактичних обста-вин, необхідних для вирішення справи, відбувається шляхом їх збиран-ня, перевірки, процесуального закріплення й оцінки. Для дослідження фактів використовуються конкретні процесуальні засоби з додержан-ням установлених законом форми і порядку. Першу стадію можна по-ділити на такі підстадії:
1.1 Встановлення юридичних фактів і юридичного (фактичного) скла--
ду. Це можуть бути головні факти (факти, що підлягають доведенню)
і факти, що підтверджують головні, але обов'язково ті й у тому обсязі,
як того вимагає нормальне вирішення юридичної справи. У ряді
випадків коло обставин, що підлягають встановленню, позначене
у законі.
Головний факт (наприклад, факт вбивства, вчиненого громадяни-ном Г.) належить, як правило, до юридичних фактів — фактів, що спричиняють виникнення або припинення юридичних наслідків. Зазвичай досліджуються не усі факти, а лише ті, які мають безпо-середнє відношення до вирішення справи. Враховуються усі момен-ти, які згодом можуть набути юридичного значення.
Часто збирання доказів і попереднє встановлення фактів є справою одних осіб, а ухвалення рішення в справі — інших. Однак завжди від-повідальна особа правозастосовного органу (прокурор, суддя, дирек-тор підприємства, начальник УВС та ін.) зобов'язана переконатися у вірогідності фактів, їх обгрунтованості і повноті.
Вказівки на фактичні обставини містяться в гіпотезі норми права.
1.2 Встановлення фактичних обставин справи за допомогою юри-дичних доказів. Правозастосувач не може спостерігати фактичні обставини безпосередньо, оскільки вони, як правило, стосуються ми-нулого. Тому вони підтверджуються доказами — слідами минулого, які мають матеріальний і нематеріальний характер і зафіксовані в докумен-тах (показання свідків, протокол огляду місця події, висновок експерта та ін.). Докази можуть бути письмовими і речовими; прямими і не-прямими; первісними і похідними; достовірними і недостовірними;припустимими і неприпустимими; такими, що мають і не мають юри-дичної сили; доброякісними і недоброякісними; такими, що викри-вають і виправдують. Доказами є відомості про факти, інформація про них, а також самі факти (пожежа, крадіжка) і джерела відомостей про них — документи, акти, показання свідків. Джерела відомостей про
факти потрібно засвідчити (наприклад, протокол про предмети, вияв-лені при обшуку, має бути підписаний понятими). Юридична справа як сукупність документів, зібраних разом