природних) правах і свободах, тому державний примус повинен застосовуватись лише уповноваженим органом, діючим суворо у межах закону, на підставі закону та відповідно до встановленого процесуального порядку. З наведених причин саме юридичні процеси застосування правових норм є найбільш врегульованими та деталізованими у демократичному суспільстві. В Україні процесуальні норми, які встановлюють порядки застосування матеріальних норм, складають цілі галузі законодавства, наприклад кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне тощо. Юридичний процес як елемент правової системи, як порядок правової діяльності, як частина правового життя суспільства здійснюється за певними принципами. Принципи юридичного процесу являють собою основні ідеї, вихідні засади його формування, розвитку і функціонування. Принципи властиві юридичному процесу можна поділити на загальноправові, що належать до юридичного процесу, як частини права; загальнопроцесуальні, які властиві саме юридично-му процесу у всіх його видах; видові, за якими здійснюються окремі види юридичного процесу.
Принципи юридичного процесу
Серед загальноправових принципів, що властиві юридичному процесу у науці теорії держави і права визначають:
принцип загальнообов'язковості процесуальних норм для всіх соціальних суб'єктів та пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами;
принцип законності і юридичної гарантованості процесуальних прав особи, встановлених законом, пов'язаність нормами закону діяльності всіх посадових осіб і державних органів;
принцип верховенства закону, закріплюючий вищу юридичну силу норм конституції та законів над іншими нормативно-правовими актами, несуперечливість правових норм;
принцип процесуальної справедливості відбиває загальносоціальну сутність юридичного процесу, прагнення до пошуку компромісу між учасниками відносин, відповідність дій їх соціальним наслідкам, наявність певних процесуальних механізмів;
принцип процесуальної рівності закріплює рівний пра-вовий процесуальний статус всіх членів суспільства, відсутність будь-яких форм обмеження процесуальних прав особи за ознаками соціальної, расової, національної, мовної, реліґіозної належності тощо;—
принцип юридичної відповідальності суб'єктів юри-дичного процесу за порушення процесуальних норм.
Крім загальноправових принципів юридичний процес здій-снюється із дотриманням загалькопроцесуальних принципів, серед яких можна відзначити:
принцип гласності юридичного процесу, що встанов-лює відкритість і прозорість юридичного процесу для членів суспільства;
принцип змагальності юридичного процесу, який полягає у доведенні і обгрунтуванні кожною особою власної точки зору;
принцип дотримання компетенції при прийнятті нормативних і ненормативних правових актів;
принцип юридичної сили і обов'язкового характеру прийнятих правових процесуальних актів;
принцип дії конституційного і судового контролю у процесуальній сфері;
принцип поєднання публічної і приватної ініціативи при порушенні юридичного процесу;
принцип оптимального поєднання одноособовості та колегіальності в юридичному процесі;
принцип оптимального поєднання усності і писемності юридичного процесу;
принцип особливого процесуального захисту соціально незахищених прошарків населення.
Разом із загальноправовими і загальнопроцесуальними принципами існують також принципи, притаманні окремим видам юридичного процесу. Наприклад, правотворчий здійснюється також за принципами: голосування; кворуму і більшості; поєднання відкритості і таємності голосування; пропорційності голосування кількості голосуючих; вищого і судового контролю за правотворчістю тощо. Правореалізаційному процесу притаманні принципи: строковості цього процесу; заборони бути суддею у власній справі; можливості судового і позасудового оскарження процесуальних актів; здійснення правосуддя тільки судом; незалежності судей та інших посадових осіб; неможливості існування декількох інстанцій з дублюючими повноваженнями; безперервності; об'єктивної істини; безпосередньості; відносності й допустимості доказів; забезпечення права на захист і юридичну допомогу; імунітет свідків, виконання правових процесуальних актів тощо.
Як зазначалось вище, відносини між людьми у суспільстві характеризуються різноманітністю, багатобічністю, складністю та ступеневістю. Відповідно процесуальні норми, вста-новлюючи правові процедури використання прав, виконання обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, накладення і понесення відповідальності, передбачають певні послідовності дій членів суспільства, які беруть участь у цих процедурах [19, с.86].
Послідовність у розвитку змісту юридичного процесу є найбільш характерною його ознакою і важливою особливістю. Послідовність є змістовною якістю процесу й означає наявність вимог суворої регламентації черговості дій, визначення того, що повинно бути зроблено спочатку, а що потім. Правильно обрана і здійснювана послідовність дій обумовлює та забезпечує досконалість, оптимальність і ефективність юридичного процесу. Навпаки, недостатність правової регламентації послідовності дій, а тим більше її відсутність, суттєво знижує якість юридичного процесу і, як наслідок, унеможливлює чи значно ускладнює використання членами суспільства своїх прав, виконання обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, накладення і по-несення відповідальності [14, с.49].
Послідовність здійснення членами суспільства дій, встановлених процесуальними нормами, знаходить свій вираз у стадіях юридичного процесу. Стадія юридичного процесу — це сукупність взаємопов'язаних дій членів суспільства, встановлених процесуальними нормами, які складають певну систему [11, с.42].
РОЗДІЛ II
ВИДИ ЮРИДИЧНОГО ПРОЦЕСУ
2.1.Правотворчий процес
Вчені – цивілісти у класифікації юридичного процесу розділилися на дві сторони. Одна сторона вважає доцільно прийнятною ознако. При цьому за основу класифікацій беруть відповідні галузі матеріального права, що застосовується у діяльності конкретних органів держави. Тому й юридичний процес має такі види, як кримінальний, цивільний, адміністративний, господарський та конституційний. Але на думку інших вчених така класифікація не дає змоги установити функціональний зв’язок юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систему.
Тому за функціональною ознакою виділяють такі види процесів, як установчий, правотворчий, правозастосовчий, судовий і контрольний, [21, с.268-270].
1. Правотворчий процес - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складається з системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів. Вона виражається насамперед у тім, що має на меті створення і підтримку системи права в належному стані, що відповідає потребам правового регулювання на відповідному етапі розвитку суспільства.
Спонукальними обставинами правотворчого процесу безпосередньо висувають об’єктивну потребу в правовому оформленні відповідних суспільних відносин, а також прояву права правотворчої ініціативи.
Правотворчість (нормотворення ) необхідно розглядати в межах більш широкого поняття – правоутворення (або формування права) і не ототожнювати з ним.
Правотворчість — офіційна частина правоутворення, спрямована