У процесі правоутворення йде визрівання відповідних нормативних рішень. Перш ніж почнеться правотворчість, у суспільстві має виникнути мотив про необхідність регулювання певної сфери громадського життя або внесення змін у її регулювання. Правотворчість починається тоді, коли приймається державне рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта, наприклад: закону.

Останній рівень правоутворення є рівнем правотворчості.

Правотворчість (англ.. legislation) — правова форма діяльності держави і громадянського суспільства по встановленню, зміні і скасуванню правових норм, зовні виражених у джерелах (формах) права: нор-мативно-правових актах, правових прецедентах, правових звичаях, нормативно-правових договорах та ін.; полягає в їх підготовці, ухваленні, опублікуванні і систематизації [29, с.184].

Головне призначення правотворчості — встановлення нових правових норм, тобто моделювання суспільних відносин, які з позицій держави або громадянського суспільства є припустимими (бажаними) чи необхідними (обов'язковими або забороненими).

Ознаки правотворчості:

здійснюється уповноваженими суб'єктами: а) державою — безпосе-редньо шляхом формулювання або шляхом попереднього дозволу норм поведінки, що сформувалися в суспільстві; б) громадянським суспільством (народом) і його суб'єктами (органами місцевого самоврядування; громадськими об'єднаннями; трудовими колективами);

виражається у встановленні (санкціонуванні, деталізації) нових. зміні діючих і скасуванню застарілих правових норм — на підставах, передбачених законом;

одержує завершення в письмовому акті-документі, що називається нормативно-правовим актом, а також у правовому прецеденті, правовому звичаї, нормативно-правовому договорі та ін.;

здійснюється (у значній частіші) відповідно до правового регламенту, тобто з дотриманням процедури підготовки і прийняття акту можна виділити такі рівні правоутворення:

гносеологічний — відбиває процес виникнення і розвитку права у формі правосвідомості:

матеріальний— виражає формування права у вигляді конкрет-них правовідносин, правомірної поведінки;

інституціональний — відображає існування права як системи правових норм.

Виділяють дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні.

Загальні принципи правотворчості — основні загальноприйняті норми імперативного характеру, які виступають як незаперечні вимо-ги, що ставляться до змісту нормативно-правових актів, до процесу їх підготовки і прийняття.

Принципи правотворчості:

Науковість — передбачає глибоку наукову обгрунтованість відповідності нормативного акта потребам розвитку суспільства: адекватного відображення в правових нормах як актуальних, так і перспективних суспільних потреб. У кожному випадку підготовка проекту нормативно-правового акта починається з розробки його наукової концепції. Концепція створюється на підставі вивчення вітчизняного і закордонного досвіду, включає обгрунтування необхідності і доцільності її розробки, а саме характеристику предмета і цілей проекту, його основні положення, передбачувані наслідки застосування проектованих норм. На наступних стадіях принцип науковості знаходить вираження в науковому обговоренні проекту; проведенні незалежної наукової експертизи; виробленні механізму здійснення, тобто інформаційного, матеріально-фінансового забезпечення введення в дію; порядку тлумачення та ін. У міру «просування» проекту відповідно до правотворчої процедури концепція повинна трансформуватися у своєрідне «досьє», що складається з висновку, свідчень про обговорення й експертизу, результатів обліку зауважень, і пропозицій, що надійшли, даних соціологічних до-сліджень і опитувань, аналізу громадської думки та ін. Особливе місце в правотворчому процесі займає наукова експертиза проектів норматив-но-правових актів. Вона повинна запобігати винесенню на розгляд правотворчих органів проектів, які містять недостатньо обгрунтовані положення, прогалини, суперечності. Головна мета такої експертизи — забезпечити якість проектів, їх законність і обгрунтованість.

Гуманізм — формування нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їх втілення в життя суспільства і держави.

Демократизм — встановлення і забезпечення вільного порядку розробки, обговорення і ухвалення нормативно - правових актів; ство-рення законодавчих процедур, що забезпечували б вираження в законі свободи народу, врахування свободи більшості при дотриманні прав меншості, погодженість інтересів суспільства, соціальних груп, люди-ни; недопущення як незаконного тиску на законодавчу діяльність пар-ламенту, так і свавілля з боку парламенту.

4. Гласність — відкрите для громадськості, вільне і ділове обгово-рення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення, прозорість їх поведінки в парламенті [25].

5. Законність — додержання ієрархії нормативно-правових актів при їх складанні (нормопроектуванні) та прийняття їх законним шляхом відповідно до конституційно закріпленого процесу правотворчості.

Цей принцип означає, що всі звичайні закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй і міжнародним угодам, укладеним за участю України. Акти органу нижчого підпоряд-кування правотворчості не можуть суперечити акту вищого правотворчого органу. Закони, ухвалені всеукраїнським референдумом, з питань визнання нечинним будь-якого закону або окремих його положень, мають вищу юридичну силу стосовно закону, прийнятого Верховною Радою України. Такі акти є загальнообов'язковими до виконання на території держави з моменту їх опублікування і не вимагають санк-ціонування з боку будь-якого державного органу.

6. Толерантність — виявлення та урахування законоутворюючих погоджених інтересів, створення певних теоретичних конструкцій, загальної моделі вираження і захисту інтересів різних соціальних груп.

Єдність загальнодержавних і регіональних інтересів — виражається у врахуванні інтересів центра і регіонів в унітарній, регіональній державі, центра і суб'єктів федерації — у федеративній. В загальнодержавних актах відображаються інтереси регіональ-ного характеру, враховуються місцеві особливості, не ущемляються інтереси населення певної місцевості.

Спеціальні принципи правотворчості:

системна погодженість — старанність і скурпульозність підготовки нормативних актів у їх взаємозв'язку, злагодженість нормативних приписів як усередині нормативно-правового акта,