так і між нормативно-правовими актами, їх відповідність конституції, міжнародно-правовим договорам в галузі прав людини;
професіоналізм — залучення до розробки нормативних актів кваліфікованих фахівців із відповідних галузей науки, вчених-юристів і юристів-практиків, які мають необхідні знання і досвід;*
техніко-юридична досконалість — упорядкування нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов'язковими для правотворчих органів; додержання лінгвістичних стандартів їх мови.
Функції правотворчості (англ.functions of legislaion) — напрямки діяльності по встановленню, зміні або скасуванню правових норм, створенню і розвитку законодавства.
Основні функції правотворчості:
Функція первинного регулювання суспільних відносин (розробка і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися, і вперше виникла в цьому необхідність.
2. Функція відновлення правового матеріалу (скасування, зміна або доповнення до чинних норм) передбачає заміну тих законів, що застаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку.
3. Функція заповнення прогалин у праві, тобто усунення повної чи часткової відсутності чинних нормативних актів необхідних юридичних норм.
4. Функція упорядкування нормативно-правового матеріалу (кодифі-каційна або систематизаційна правотворчість). Організаційною формою цієї функції є кодифікація законодавства, що передбачає обгрунтоване його відновлення [26].
Види правотворчості держави за юридичною силою актів:
1. Законодавча діяльність держави (законодавча правотворчість) — діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям законодавчих актів. Зміна законодавчих актів є складовою частиною законодавчої діяльності, і щодо обсягу текстів вона складає навіть її велику частину. Винятково у формі закону регулюються всі питання, що стосуються державного устрою суспільства, основних прав і свобод громадян, оподатковування, грошової емісії, юридичної відповідальності, оголошення надзвичай-ного стану, воєнних дій, державної безпеки, атомної енергетики, право-вого статусу громадських організацій, органів місцевого самовряду-вання, юрисдикційних повноважень правоохоронних органів. Усі інші питання можуть бути віднесені до факультативної компетенції, тобто регулюватися не лише законом, але також іншими нормативно-право-вими актами (указами, постановами, статутами тощо).
У законодавчій діяльності України головну роль відіграє законодавчий ор-ган держави — Верховна Рада. Вона володіє монопольною законодавчою компетенцією, тобто виключним правом на прийняття (зміну, доповнення, скасування) законів і колом повноважень з їх прийняття, передбачених Конституцією та іншими законами. Законодавча діяльність — провідна частина правотворчості й основна конституційно-правова форма прийняття законів державою.
2. Підзаконна правотворча діяльність держави (підзаконна правотворчість) — діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів.
Підзаконна правотворча діяльність (нею займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних за-конів, ухвалених парламентом. Юридична сила прийнятих державни-ми органами нормативно-правових актів залежить від рівня й обсягу їх повноважень, які визначаються місцем, яке посідається кожним з них у системі органів держави (Президент, Кабінет Міністрів, міністер-ства, комітети, голови державних адміністрацій на місцях та ін.).
Форми участі держави в правотворчості:
безпосередня
правотворчість— | вироблення і ухвалення нормативно-правових ак-тів уповноваженими органами держави і посадовими особами мають основне значення; інші вияви правотворчості держави (зміна, доповнення, скасування. систематизація) — допоміжні
санкціонована
правотворчість | 1) утвердження (визнання) актів, ухвалених організаціями громадянського суспільства: комерційними (акціонерними товариствами та ін.) і громадськими (профспілками таін.);
2) попередній дозвіл на видання таких актів
спільна
правотворчість— | спільне прийняття нормативного акта (нормативної угоди) можливо на галузевому, професійному і місцевому, територіальному, рівнях. Це можуть бути
спільні акти державних органів і громадських об'єднань (профспілки), місцевих органів виконавчої і представницької влади, двох і більш органів виконавчої влади. Наприклад, спільний наказ Державної податкової адміністрації України, Генеральної прокуратури України і МВС України «Про порядок обліку злочинів, виявлених підрозділами податкової міліції»
делегована
правотворчість— | делегування правотворчих повноважень вищого органу держави нижчому; можливе делегування державними органами правотворчих повноважень громадським об'єднанням (передання профспілкам функцій соціального страхування). У такому випадку норми громадських об'єднань здобувають властивості правових норм, охоронюваних державою
Види правотворчості за функціональним призначенням:
поточна правотворчість — пов'язана з первинним регулюванням суспільних відносин, відновленням правових норм і заповненням про-галин;
правотворчість за систематизацією нормативних актів — систематизаційна, головним чином, кодифікаційна правотворчість.
Делегована правотворчість і делегована законотворчість
Делегована правотворчість (англ.delegated legislation) — видання нормативно-правового акта за уповноваженням, яке виходить із зако-ну або за прямим дорученням одного (вищого) органу держави іншому (нижчому) зі збереженням певної системи контролю за реалізацією делегованих повноважень [29, с.201].
На відміну від первісного (статусного) наділення нормотворчими повноваженнями, делегування є вторинним актом, оскільки передати можна лише те, чим володієш сам.
Ознаки делегованої правотворчості:
1. Право делегувати повноваження на видання нормативно-правового акта може лише той орган (посадова особа), якому таке право офіційно надано, тобто прямо закріплене в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Делегуються лише окремі повноваження, у результаті чого відбувається тимчасове розширення повноважень органу, якому вони делегуються.
Делегування повноважень можливо на визначений час або без зазна-чення строків. При делегуванні повноважень на певний строк не потрібно видання правового акта, що відкликає повноваження: вони припиняються автоматично. При делегуванні повноважень без зазна-чення строків їх можна відкликати в будь-який час за рішенням органу, який делегує.
Делегувати повноваження може, як правило, лише вищий орган нижчому.
Делегуватися повноваження можуть органом у межах його компетенції(орган не може передати більше повноважень, ніж має сам, і не може передати ті повноваження, яких не має).
Делегування повноважень відбувається у певній формі, якою є пись-мовий компетенційний акт.
Орган, що делегує повноваження, обов'язково зберігає контроль за здійсненням делегованих повноважень.
Нормативно-правовий акт, прийнятий у межах делегованих повно-важень, за загальним правилом повинен:
наділятися юридичною силою, яка дорівнює силі актів, прийня-тих органом, що делегує повноваження;
мати ієрархічний пріоритет перед усіма актами органу, що деле-гує повноваження, прийнятими до моменту делегації нормотворчих повноважень;
уступати в юридичній силі всім актам, ухваленим після делегації повноважень.