Правозастосування полягає:

- в наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними правами і покладання на інших юридичних обов'язків;

- у вирішенні спору про право — про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків:

- у визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника.

В залежності від суб'єктів і процедури правозастосування розрізняють три форми застосування права: судову, управлінську, адміністративну.

Функції застосування права можна розділити у такий спосіб:

Загально - соціальні | Юридичні (за функціями права):

економічні,

політичні,

соціально-культурні

та ін. | регулятивні — закріплення існуючих суспільних відносин, їх урегульованість; стимулювання розвитку нових відносин;

охоронні — охорона суспільних відносин, правопорядку.

Ідеологія застосування права — система ціннісних нормативів (принципів і норм), що підлягають реалізації в ході правозастосовної діяльності.

Ціннісні нормативи (принципи і норми), від яких залежить ефектив-ність застосування права:

1. Оперативність:

а) швидко реагувати на правопорушення («по свіжих слідах»);

б) активно переробляти інформацію, що надходить;

в) не затягувати вирішення справи, уникати тяганини.

2. Справедливість:

а) неупереджено (об'єктивно) ставитися до дослідження обставин
справи, до осіб, що беруть участь у ній до остаточного рішення;

б) приймати рішення, що узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, із власними моральними переконаннями та суспільства в цілому — у тому випадку, коли законом передбачені різні варіанти вирішення (тобто встановлені відносно визначені й альтернативні санкції).

3. Законність (належне додержання законних процедур):

а) при вирішенні справи грунтуватися на конкретній нормі права
чи сукупності норм, які прямо стосуються справи, яка розглядається;
дотримуватися їх точного змісту;

б) діяти в межах своєї компетенції; не виходити за межі повноважень, передбачених законом; у разі їх порушення нести юридичну відповідальність;

в) завжди застосовувати правові норми, коли виникають обставини, передбачені нормою; не ухилятися від застосування норми; не припиняти дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам та ін.) або під впливом особи (органу), що неуповноважена на те законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у встановленому законом порядку, вона є обов'язковою для правозастосовного органу;

г) дотримуватися форми правозастосовного акта, передбаченої законом (акт повинен мати належні реквізити).

4. Обґрунтованість:

а) виявляти всі факти, що стосуються справи;

б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчати факти, встановлювати їх вірогідність, доводити їх відповідно до процедури, передбаченої процесуальним законом;

в) відкидати всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

5. Доцільність, тобто відповідність діяльності право застосовних органів і осіб у межах закону конкретним життєвим умовам, місця і часу; вибір оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:

а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибору між різними рішеннями — застосувати норму або утриматися від її застосування) вибирати рішення, яке найповніше і найправильніше відображає зміст закону і досягає мети;

б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних приписів діяти ініціативно — з урахуванням місця і часу виконання, розумнорозподіляти сили і засоби і т. д.;

в) зважувати на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність «духу» права, однак не приймати рішення, яке суперечить закону або в обхід закону.

6. Професіоналізм, тобто володіння професійними знаннями, уміннями і навичками правозастосовної діяльності:

а) виявляти юридично значущі ситуації, створювати і формулювати завдання (чому сприяє юридична освіта);

б) осмислювати., освоювати, розуміти соціально-правову дійсність, оперувати юридичними поняттями, пов'язувати минулий досвід із новоотриманою інформацією (як результат професійної свідомості і правового мислення);

в) використовувати правові засоби і способи вирішення завдань з урахуванням наслідків і існуючих обмежень; володіти в досконалості юридичною технікою (що забезпечується спеціалізованою підготовкою і професійними навичками) та ін.

Ідеологія правозастосування, як сукупність юридичних правил, за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) втілює в життя принципи права, має істотне зна-чення для зміцнення правопорядку, надійності права і стабільності правової системи суспільства [17, с.54].

Акт застосування права (правозастосовний акт)— індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, який на основі юридичних норм установлює (змінює, припиняє) пра-ва і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).

Ознаки акта застосування права: