Складові елементи кримінального процесу як особливого виду державної діяльності:

діяльність органів розслідування і прокуратури, направлена на розкриття злочинів, а також діяльність судді чи суду із вирішення кримінальних справ;

діяльність осіб , як залучені у сферу судочинства – учасники процесу;

правовідносини між суб’єктами процесу (між посадовими особами та органами, які ведуть процес та учасниками процесу);

цілі, завдання кримінального процесу (ст.102КПК).

Кримінальний процес об’єктивно сприяє попередженню злочину, чим успішніше вони розкриваються, чим справедливіше діють органи судової влади, тим ефективніше застосовується превентивна сила кримінального злочину. Нерозкриті злочини, безкарність – поживний грунт для нових злочинів, створення обстановки незахищеності громадян від злочинного посягання. Слід усвідомити, що слідчі, прокурори та судді не вирішують глибинних причин злочинності, які властиві даному суспільству, але вони силою примусу стримують їх ріст і забезпечують правопорядок [51, с.93].

Функція – це характерний вид діяльності, роль, призначення.

У кримінальному процесі є п'ять основних функцій; 1) розслідування; 2) нагляд; 3) обвинувачення; 4) захист; 5) правосуддя [151, с.22].

Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд — на додержання законності, обвинувачення — на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист — система дій, спрямованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обгрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на не-винність обвинуваченого або на пом'якшуючі його відповідаль-ність обставини. Функція правосуддя спрямована на всебічне вив-чення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення та захисту, встановлення об'єктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті. [24, с.14-15]

Кримінальний процес називають ще кримінальним су-дочинством. Це — терміни-синоніми, вони тотожні. Тут, мабуть, простежується певна данина традиції. Основний законодавчий акт, яким регулювалась у Росії криміналь-но-процесуальна діяльність, називався Статут криміналь-ного судочинства. В СРСР такий акт називався Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних рес-публік. Крім того (і це головне), вживання терміна «кри-мінальне судочинство» було зумовлено й бажанням під-креслити особливу роль суду в системі державних органів, які ведуть процес, і здійснюваного ним правосуддя в кримінальних справах [16, с.172].

Водночас слід зазначити, що правосудця в кримінальних справах і кримінальний процес — поняття не тотожні. Правосуддя в кримінальних справах — це розгляд у судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних (ст. 4 Закону “Про судоустрій”). Таким чином, діяльність судді в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку за змістом чинного законодавства про судоустрій не є правосуддям. Тим часом до поняття кримінального процесу входить вся різноманітна кримінально-процесуальна діяльність судді і суду, органів попереднього розслідування й прокурора в стадіях порушення кримінальної справи, попереднього розслідування і в усіх судових стадіях. [9 – с.10-13].

Основними завданнями кримінального процесу є:

1) охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь;

2) швидке й повне розкриття злочинів;

3) викриття винних;

4) забезпечення правильного застосування закону, з тим щоб кожний, хто притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України) [3, ст.2].

2.7. Адміністративний процес

Свого часу С. С. Студенікін відзначав, що адміністративний процес — це сукупність визначених правил, на підставі яких здійс-нюється виконавчо-розпорядницька діяльність. Із здійсненням діяльності виконавчих органів пов'язував адміністративний процес і А.Є.Луньов.

Упродовж багатьох років полеміка про поняття адміністратив-ного процесу точилася між представниками двох головних на-прямів. Такі вчені-адміністративісти й теоретики, як О.М. Якуба, Г.І. Петров, А.П. Коренєв, 3.Д. Сорокін. Д.Н. Бахрах, В.І. Новосьолов. В.М. Манохін, В.М. Горшенєв, Р.С. Павловський та ін., тлумачать адміністративний процес у широкому розумінні.

Інша група вчених трактує його у вузькому розумінні, тобто пов'язує тільки з розглядом адміністративних справ (Н. Г. Саліщева, В. С. Тадевосян, А.Н. Клюшниченко, М. І. Пискотін, А. В. Самійленко та ін.).

Найпослідовніше обстоювала свою позицію про звуження меж адміністративного процесу Н. Г. Саліщева. На її думку - адміні-стративний процес являє собою регламентовану законом діяльність щодо розв'язання спорів, що виникають між сторонами адміні-стративних правовідносин, які не перебувають між собою у відно-синах службового підпорядкування, а також щодо застосування примусових заходів.

Адміністративно-процесуальна діяльність завжди ґрунтується на праві, вона пов'язана з реалізацією матеріальних норм адміні-стративного права, а в низці випадків — і норм інших галузей права.

У ході реалізації адміністративно-процесуальних норм «обслуговуються» не тільки норми матеріального адміністративного права, а й норми інших матеріальних галузей права, в тому числі земельного й екологічного.

Висновок про те, що адміністративний процес здійснюється тільки уповноваженими на те суб'єктами, підтверджується аналізом законодавства, яке чітко регламентує компетенцію державних органів, їх посадових осіб, інших суб'єктів процесу з розв'язання конкретних справ у ході адміністративно-процесуальної діяльності. Кожне з адміністративних проваджень здійснюється лише тими суб'єктами, коло яких конкретно визначено в законодавстві. Наприклад, законодавець однозначно закріпив перелік органів і поса-дових осіб, уповноважених розглядати ті чи ті категорії справ про адміністративні правопорушення. Іншим прикладом цього поло-ження може бути законодавча конкретизація суб'єктів, уповнова-жених проводити видачу дозволів на здійснення окремих видів діяльності. Так, видача свідоцтв про право на ведення нотаріальної діяльності є прерогативою Міністерства юстиції України, дозвіл на проведення медичної практики видає Міністерство охорони здо-ров'я України, аудиторської діяльності — Аудиторська палата.

Таким чином, адміністративний процес можна визначити як вид юридичного процесу, який