Одним із найпростіших способів вираження волі є конклюдентні дії, тобто, звичайна за таких обставин поведінка особи, з якої ясно випливає намір (бажання) особи здійснити правочин на заз-далегідь відомих умовах. Правочини за допомогою конклюдентних дій можуть вчинятися лише у випадках, коли це не суперечить їх суті й законом не встановлений інший спосіб вираження волі сто-совно таких правочинів. Наприклад, банк, виставляючи банкомат, виражає свій намір виплачувати гроші володільцям відповідних кредитних карток; володілець картки, виконуючи необхідні дії, ви-ражає свою волю на отримання грошей з рахунку. [20, 125]

Вираження волі в правочині можливе також шляхом мовчання (ч.З ст.206 ЦК). Мовчання має правове значення лише у тому ви-падку, якщо законом або домовленістю сторін правочину йому на-дане таке значення. Так, якщо орендатор продовжує користувати-ся майном після закінчення строку договору при відсутності запе-речень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений строк (ст.764 ЦК). У цьому випад-ку подовження орендних відносин відбувається фактично шляхом мовчазної згоди сторін.

Поширенішим варіантом вираження волі суб'єктів цивільних відносин є словесний спосіб (усна форма правочину), коли висно-вок про волю особи робиться не приблизно, а на підставі прямо висловленого нею бажання.

Така форма правочинів може мати місце у випадку переговорів сторін під час їх особистої зустрічі, переговорів по телефону, радіо тощо без складання письмового документа.

Згідно зі ст.206 ЦК, за загальним правилом, усно можуть вчи-нятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх учинення.

Характерною рисою таких правочинів є збіг у часі двох стадій їх розвитку — виникнення і припинення шляхом виконання.

Зазвичай у таких випадках йдеться про правочини, які уклада-ються на невелику суму або з приводу яких рідко виникають спори. Зокрема до них належать:

1) правочини фізичних осіб між собою на суму, що не переви-щує двадцятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму дохо-дів громадян;

2) правочини з будь-яким суб'єктним складом незалежно від су-ми, що виконуються безпосередньо під час їх укладення, як, нап-риклад, договір купівлі-продажу за готівку. У цьому випадку будь-якій фізичній особі, яка оплатила товари або послуги на підставі усного правочину з іншими юридичними або фізичними особами, за її бажанням має бути виданий документ, що підтверджує підста-ви і суму отриманих грошей. Водночас ч.2 ст.207 ЦК встановлює фактично обов'язок юридичних осіб, які оплатили товари або послуги, вимагати від контрагента письмового підтвердження отриманої суми грошей та підстав для їх отримання.

У жодному разі не допускається усне вчинення правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (наприклад, домовленості про поруку, заставу тощо).

Правочини на виконання договору за домовленістю сторін можуть вчинятися в усній формі навіть тоді, коли за загальним пра-вилом для самого договору передбачена письмова форма. Проте усні правочини на виконання письмового договору не допускаються якщо це суперечить договору або закону.

У зв’язку з нетривалістю договору зберігання речей фізичних осіб у гардеробах установ, організацій тощо, цей договір також укладається усно незалежно від вартості речі, переданої на зберіган-ня. При цьому постає питання про правове значення так званих легітимаційних знаків (номерного жетона тощо), які видаються в та-ких випадках особі, що здає речі на зберігання (ст.937 ЦК). Виправданим видається висновок про те, що такий знак є лише одним з можливих способів доказу наявності договору зберігання, а не його формою. Тому при його втраті фізична особа не позбавляєть-ся права доводити існування договору показаннями свідків.

У простій письмовій формі мають укладатися правочини:

а) між юридичними особами;

б) між фізичною та юридичною особою (крім випадків, коли момент учинення правочину збігається з виконанням);

в) фізичних осіб між собою, на суму, що перевищує у 20 і біль-ше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (крім випадків, коли момент учинення правочину збігається з ви-конанням);

г) інші правочини, для яких письмова форма передбачена зако-ном (ст.208 ЦК).

Згідно зі ст.207 ЦК письмовою формою вважається фіксація змісту правочину у одному (договір, довіреність тощо) або у кіль-кох документах (листи, телеграми тощо). Правочин також вважа-ється вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного за-собу зв'язку.

Обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони влас-норучно вчиняють підпис на відповідному документі при укладен-ні правочину. Документи у правочині, сторонами якого є юридич-ні особи, підписуються особами, уповноваженими на це установ-чими документами (статутом, засновницьким договором), та скріп-люються печаткою юридичної особи.

Частина 3 ст.207 ЦК допускає використання при укладенні правочину факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпи-су або іншого аналога власноручного підпису. Але допускається це лише у тому разі, коли: а) такий порядок підпису передбачений за-коном; б) сторонами заздалегідь досягнута згода, яка містить зраз-ки відповідного аналога власноручного підпису.

Якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або з ін-ших причин не може власноручно підписатися, правочин за її дорученням може підписати інша особа. Підпис останньої засвідчує відповідна посадова особа (керівник установи, начальник відділу кадрів, декан, головний лікар тощо) за місцем роботи, проживан-ня, навчання або лікування особи, яка його вчиняє (ч.4 ст.207 ЦК).

У документі, що є письмовою формою правочину, має бути вка-заний зміст правочину, його сторони.