В Україні 24 вересня 1997 р. Прийнято новий Закон ”Про вибори народних депутатів України”. В ньому визначено виборчу систему, за якою мають відбуватися вибори: народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Вибори в парламент України проводяться за лінійним змішуванням — із 450 депутатів 225 з них обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості.

Висновки до розділів

Вибори як форма народного волевиявлення є одним із способів формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких органів законодавчої влади — парламентів, інституту президента, органів місцевого самоврядування.

Стаття 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Вибори — це спосіб формування представницьких органів, обрання службових осіб. Порядок виборів передбачений правовими нормами, які в сукупності становлять виборче право.

Виборче право — це система правових норм, які регулюють процес формування представницьких органів і обрання службових осіб. Розрізняють активне виборче право (право обирати) і пасивне виборче право (право бути обраним). Особа, яка має право голосу, називається виборцем, а всі виборці держави іменуються виборчим корпусом.

Виборча система — це система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням складу представницьких органів шляхом виборів.

Вибори і виборчі системи поділяються на кілька видів залежно від суб’єктів виборів, часу і порядку їх проведення та інших обставин.

3 Референдум: види та порядок проведення

Референдум — важлива форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування виборців (певної, визначеної законом групи виборців), шляхом якого приймається рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за виключенням тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на референдум, що обов’язкове для виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких це рішення носить імперативний характер.

Основна відмінність референдуму від виборів, процедура яких теж передбачає голосування виборців, полягає в об’єкті та меті волевиявлення виборців. Так, якщо при виборах таким об’єктом є кандидат або список кандидатів, то об’єктом референдуму може стати конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовнішньої чи внутрішньої політики. Метою виборів є обрання народних представників, що по суті являє собою делегування їм певної частини належних народові або територіальній громаді владних повноважень, у той час, як мета референдуму — прийняття рішення по суті винесеного на нього питання, тобто воля народу знаходить свій вираз у формі референдуму більш чітко та конкретно і не передбачає подальшого делегування владних повноважень.

У спеціальній юридичній літературі прийнято вважати датою проведення першого в історії референдуму 1439 рік, а його ”батьківщиною” — Швейцарію (кантон Берн), хоча з цього приводу висловлюються й інші точки зору.

Поряд з терміном ”референдум” у міжнародно-правових документах, законодавчих актах зарубіжних країн та юридичній літературі використовується також термін ”плебісцит” Хоча законодавство України і не використовує даний термін, слід мати на увазі. Що в деяких державах під плебісцитом розуміють усі види голосування (наприклад, ФРН), або лише голосування, за допомогою якого виборчий корпус висловлює свою підтримку окремій особі, або політиці, яку вона проводить (наприклад, Франція). В міжнародному праві плебісцит розглядається як один із видів народного голосування, що застосовується при опитуванні населення певної території щодо її належності тій чи іншій державі. Одночасно у літературі висловлюється позиція, що ніякої різниці між референдумом і плебісцитом з формально-юридичної точки зору немає.

Правова регламентація питань організації і проведення референдумів в Україні здійснюється Конституцією України (ст.72-74), Законом України ”Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 року. Окремі питання організації місцевих референдумів регламентується також Законом України ”Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року (ст.7).

У залежності від території проведення законодавство Україні виділяє три види референдумів: всеукраїнські, референдуми Автономної Республіки Крим і місцеві. Останні два види можна об’єднати в один, оскільки референдуми Автономної Республіки Крим за територією проведення також носять місцевий характер.

Всеукраїнський референдум може призначатися Президентом України, Верховною Радою України (ст.72 Конституції України) або проголошуватися за народною ініціативою Президентом України (п. 6 ст. 106 Конституції України). При цьому Верховна Рада України призначає лише обов’язковий референдум з питання про зміну території України, а Президент України — обов’язковий референдум щодо внесення змін до розділу І ”Загальні засади”, розділу ІІІ ”Вибори. Референдум” и розділу ХІІІ ”Внесення змін до Конституції України” Конституції України.

Всеукраїнський референдум проголошується Президентом України за народною ініціативою на вимогу не менше, як трьох мільйонів громадян України, котрі мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш, як у двох третинах областей, і е менш, як по сто тисяч підписів у кожній області.

Предметом референдуму є питання, що виноситься на референдум, або сукупність запропонованих варіантів. Конституція України визначає межі використання всеукраїнського референдуму: його предмет не можуть становити питання податків, бюджету та амністії (ст. 74). Це пов’язано з тим, що вирішення подібних питань потребує