Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

“Попередження злочинності - головний напрямок кримінальної політики”

Основним напрямком боротьби із злочинністю в державі є попередження злочинності і інших правопорушень. В демократичному суспільстві вплив на злочинність і контроль над нею розглядаються як важливе державне і суспільне завдання. Воно реалізується як правоохоронними органами, в систему яких входять органи внутрішніх справ, прокуратура, суди, так і іншими державними органами, громадськими організаціями, трудовими колективами, всіма громадянами. Але правоохоронні органи повинні бути ядром цієї діяльності, оскільки вони являють собою систему, яка спеціально призначена для досягнення відповідних цілей, їх діяльність регулюється законами і іншими нормативно-правовими актами.

В даному аспекті на перший план виходить завдання розробки правильної державної кримінально-правової політики в галузі боротьби із злочинністю. Вона повинна враховувати як можливості правоохоронних органів, так і потреби суспільства у збереженні і дотриманні стану законності і правопорядку. Звичайно, боротьба із злочинністю є завданням всіх суб'єктів суспільних відносин, але держава виступає в якості організовуючого і координаційного органу. Тому визначення правильних напрямків кримінально-правової політики неодмінно приведе до зниження злочинності в державі.

Завдання і цілі кримінальної політики ре-алізуються: при окресленні кола діянь, які виз-наються злочинами (проблема криміналізації), чи навпаки — у процесі виключення певних діянь із ряду злочинних (проблема декриміна-лізацїі) при визначенні характеру та обсягу ме-тодів крим-правової боротьби зі злочинніс-тю, передусім видів покарання і меж санк-цій; при визначенні шляхів підвищення ефективності впливу крим.-правових заходів на правосвідо-мість населення (проблема правового вихован-ня). Отже, кримінальна політика, тобто політика в галузі боротьби зі злочинністю, реалізується як у правотворчо-сті, так і в правозастосовній діяльності та впли-ває на громадську думку.

Предмет кримінальної політики охоплює ті спеціальні заходи соціаль-ного запобігання злочинності, які грунтуються на кримінальному, кримінально-процесуальному, і виправно-трудовому законодавстві із залученням даних науки, включаючи кри-мінологію та криміналістику. Терміни «кримі-нально-правова», «кримінально-процесуальна», «виправно-трудова» («кримінально-виконав-ча»), «кримінологічна» мають право на існуван-ня для позначення складових частин єдиної кримінальної політики, оскільки предмет кожної з них входить як нерозривна частина до предмета Термін «кримінальна політика» застосовується у двох значеннях: а) для позначення державної до-ктрини з питань боротьби зі злочинністю та її практичної реалізації; б) для найменування галузі наукових знань, що є теоретико-пізнавальною кате-горією. Кримінальна політика спроможна ефективно й адекватно про-тидіяти злочинності за умови, що вона буду-ється на гуманістичних засадах. Найважливішими, першочерговими методологічними підходами до гума-нізації державної кримінальної політики є: безумовне використання широкого арсеналу наукових знань; постійна турбота про зміцнення її морально-етичних засад; гармонійне поєднання всіх цивілізованих методів при проведенні К. п.; надання пріоритету боротьбі з причинами, які породжують злочини; творче використання вітчизняного та зарубіжного кримінально-полі-тичного досвіду; вироблення раціональної системи правозастосовних органів; приведення чинного законодавства у відповідність з вимогами гу-манізації суспільствава.

Щодо самого терміну “попередженням злочинності” то під ним розуміється система методів і заходів, спрямованих на виявлення і усунення причин, що попереджують злочини, та умов, які їм сприяють (профілактика), а також: недопущення (запобігання і покладення краю) вчиненню злочинів конкретними особами, поведінка яких свідчить про таку можливість, та їх перевиховання.

Для досягнення найефективніших результатів профілактики злочинів необхідно виявити злочинний умисел оперативно-розшуковим шляхом. Оперативне установлення підготовки і початку вчинення злочину (злочинного замаху чи злочинного умислу) дозволяє державним органам і громадськості попередити злочин, покласти йому край у початкових стадіях або запобігти чи зменшити заподіяння фактичної шкоди. Кожна стадія розвитку злочину потребує від суб'єктів попереджувальної діяльності своїх, таких, що відрізняються від інших, методів і заходів, щоб не допустити вчинення злочину. Вони досить різноманітні як за характером, так і за тактикою застосування. Так, дільничний інспектор міліції не може застосовувати ті з них, які використовує співробітник кримінального розшуку, тощо. Тому розроблення конкретних заходів попередження злочинів для кожної служби МВС, а також державних органів і громадських формувань буде гарантією успішного подолання злочинності.

Діяльність з виявлення і усунення причин, що породжують злочини, і умов, які сприяють їх вчиненню, повинна організовуватися і здійснюватися на правових засадах. З визначення поняття профілактики злочинів випливає, що вся профілактична діяльність складається з двох послідовних етапів. Перший — виявлення причин, що породжують злочини, і умов, які сприяють їх вчиненню. Другий — усунення виявлених причин і умов.

На першому етапі не досягається безпосередній результат. А це може бути приводом до того, щоб розцінити його як другорядний. Проте недооцінювати перший етап профілактичної діяльності для досягнення кінцевої мети було б глибоко помилковим. Від правильного обрання методів пізнання і дослідження причин злочинів та умов, які їм сприяють, залежить повне і всебічне виявлення останніх. Під методами профілактики злочинів слід розуміти сукупність способів для виявлення причин злочинів і умов, які їм сприяють, а під заходами — конкретні дії або їх сукупність, спрямовані на усунення виявлених причин та умов. Слід підкреслити, що метод виявлення причин і умов злочинів — метод діалектичного матеріалізму.

Профілактика злочинів здійснюється на різних рівнях, багатьма суб'єктами профілактичного впливу. Це дає підстави для класифікації видів профілактики злочинів. У класифікації за суб'єктами зустрічаються: «оперативна профілактика», «розшукова профілактика», «правоохоронна профілактика», «слідча профілактика» тощо. Поділ профілактики за суб'єктами цілком виправданий. Проте, вважаємо, користуватися щодо неї назвами «розшукова», «правоохоронна», «слідча» не зовсім логічно. Слушніше, на нашу думку, спочатку називати термін «профілактика злочинів», а потім вказувати суб'єкта цієї діяльності (наприклад, «профілактика злочинів апаратами кримінального розшуку» тощо).

Для організації і здійснення профілактики