1) загальносоціальна профілактика, тобто попереджувальна діяльність, що здійснюється у суспільстві в цілому;

2) профілактика у соціальних групах і колективах;

3) індивідуальна профілактика (рання і безпосередня).

Виділяють також четвертий рівень — профілактику злочинів на регіональному або галузевому рівні.

Розглядаючи структуру профілактики злочинів під кутом зору конкретної спрямованості превентивних заходів, можна виділити два види цієї діяльності. До першого з них — загальної профілактики — належать заходи, мета яких полягає у створенні об'єктивних умов, що виключають або утруднюють вчинення злочинів. Другий вид — індивідуальну профілактику — становлять заходи, спрямовані на недопущення злочинної поведінки з боку конкретної особи.

Складнішу будову структури попереджувальної діяльності дає Г. А. Аванесов. Він поділяє профілактику злочинів на: загальну, спеціальну й індивідуальну, а також на моральну, кримінально-пра-вову, кримінологічну та спеціальну. Зазначимо, що поділ профілактики на два види — загальну та індивідуальну — міцно закріпився у діяльності органів внутрішніх справ.

Під загальною профілактикою злочинів треба розуміти діяльність щодо виявлення детермінант злочинності, а також розробку і здійснення заходів, спрямованих на їх усунення чи нейтралізацію. Така діяльність здійснюється державними органами та громадськими організаціями і зачіпає інтереси всіх членів суспільства.

Разом з тим, детермінанти злочинів, до якої б сфери соціальної дійсності вони не належали, діють лише опосередковано — через особу, схильну до злочинної поведінки. З урахуванням цього попереджувальний вплив має здійснюватися не тільки на зовнішні (стосовно особи) фактори, а й на саму особу. Сукупність взаємопов'язаних виховних та примусових заходів впливу на особу з метою недопущення вчинення нею злочину становить індивідуальну профілактику злочинів. Виділяючи індивідуальну профілактику в особливий вид попереджувальної діяльності, слід пам'ятати, що вона нерозривно пов'язана із заходами загальної профілактики, оскільки остання є тим фундаментом, на якому будується вся індивідуальна робота з правопорушниками.

2. Методи та форми попереджувальної діяльності.

Будь-яка діяльність, у тому числі попереджувальна, має свої методи і форми здійснення. Профілактика злочинів проводиться із застосуванням заходів переконання та примусу стосовно осіб, які порушують норми права і правила поведінки, встановлені у суспільстві. Тому тут використовуються два методи: переконання і примус. Якщо перший є більш гуманним, оскільки спрямований на переконання людини в невигідності протиправних вчинків, то другий метод пов'язаний із застосуванням тих чи інших заходів примусу до осіб, які допускають правопорушення. Безумовно, ці методи мають застосовуватися з урахуванням криміногенних властивостей особи.

Під формами попереджувальної діяльності розуміється науково обгрунтована система найдоцільніших засобів вирішення завдань профілактики злочинів. Серед її суб'єктів особливе місце посідають органи державної влади усіх рівнів та їх виконавчі структури, які відповідно до Конституції України покликані забезпечити "додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав і законних інтересів громадян". Виходячи з цього, попереджувальну діяльність вони здійснюють у таких формах:—

розробляють систему заходів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю у суспільстві (соціальних, економічних, правових тощо);—

здійснюють у межах своїх повноважень керівництво суб'єктами профілактики на підвідомчій їм території;—

координують діяльність державних і громадських органів при реалізації комплексних програм боротьби зі злочинністю;—

разом з громадськими формуваннями розробляють і затверджують комплексні плани профілактики злочинів;—

заслуховують керівників правоохоронних органів та громадських формувань з питань зміцнення законності і правопорядку;—

приймають рішення про створення нових суб'єктів профілактики;—

безпосередньо через свої постійні комісії (адміністративні, у справах неповнолітніх тощо) проводять профілактичну роботу, використовуючи при цьому як метод переконання, так і примусу.

Гарантією успіху попереджувальної діяльності є активна участь у ній громадських організацій, трудових колективів і громадян. Це одна з важливих запорук розбудови правової держави, розвитку демократії та створення громадянського суспільства. Діяльність названих суб'єктів у розрізі обговорюваної проблеми здійснюється у таких формах:

а) обговорення питань профілактики злочинів у трудових колективах; участь у перспективному і поточному плануванні попереджу-вальної діяльності з закріпленням її завдань у колективних договорах; взаємодія з правоохоронними органами, що передбачено у нормативних і методичних документах;

б) застосування заходів громадського впливу щодо осіб з асоціальною спрямованістю, аби не допустити їх подальшої деградації і забезпечити корекцію поведінки;

в) індивідуальні і групові бесіди, обговорення поведінки на збо-рах трудового колективу, призначення куратора, наставника і т п.;

г) запровадження громадського контролю за додержанням пра-вових норм у сфері побуту, довкілля, боротьби з пияцтвом, наркома-нією тощо;

д) проведення рейдів, патрулювання у громадських місцях для зміцнення правопорядку.

Практика виробила й організаційні форми участі громадськості у попередженні злочинів. Це громадські пункти охорони порядку, ради профілактики у трудових колективах, добровільних народних дружинах (ДНД), робітничі загони допомоги міліції та ін. Крім громадських формувань, у попереджувальній діяльності беруть участь окремі громадяни, формами роботи яких можна назвати:—

недопущення негативного впливу на дітей;—

створення нормальних умов життя і виховання неповнолітніх;—

запобігання пияцтву і наркоманії у побуті;—

повідомлення правоохоронних органів про підготовлювані чи вчинені правопорушення;—

застосування заходів необхідної оборони;—

шефство, наставництво над особами, які стоять на профілактичному обліку.

Попереджувальна діяльність громадськості весь час модернізується і вимагає належного інформаційно-аналітичного та методичного забезпечення, що покладається на правоохоронні органи. Останнім, як відомо, відводиться головна роль у боротьбі зі злочинністю як спеціальним суб'єктам профілактики. Залежно від завдань, поставлених перед тим чи іншим правоохоронним органом, теорією і практикою вироблені відповідні форми іх попереджувальної діяльності.

Так, Закон України "Про прокуратуру" встановлює, що її