2. Створення власного державного апарату.

На першій стадії створення нового державного апарату України одним з важливих моментів стало прийняття Закону від 14 лютого 1992 р. про внесення змін і доповнень у Конституцію України. Було зроблено спробу більш чітко розмежувати повноваження між зако-нодавчою, виконавчою і судовою владою. Були також затверджені символи України як незалежної держави: Державний герб, Дер-жавний прапор і Державний гімн.

За Конституцією єдиним органом законодавчої влади в Укра-їні є Верховна Рада — представницький орган, депутати якого обираються населенням на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Верховна Рада право-мочна розглядати і вирішувати будь-які питання, не віднесені до компетенції органів державної виконавчої або судової влади. Ті ж них які не є такими, вирішуються виключно всеукраїнським рефе-рендумом. Порядок призначення, підготовки, проведення рефере-ндуму, порядок визначення його результатів передбачено Законом України від 3 липня 1991 р. "Про всеукраїнський і місцеві рефе-рендуми".

Склад Верховної Ради — 450 народних депутатів, правовий статус яких визначався Законом України "Про статус народного депутата України".

Порядок роботи Верховної Ради України визначався її регла-ментом, прийнятим українським парламентом 27 липня 1994 p. Верховна Рада працювала сесійно. Для організації її роботи утворю-валась Президія.

З метою здійснення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, віднесених до відання Верховий Ради, а також сприяння втіленню в життя законів та підзаконних актів, контролю за діяльністю державних органів і організацій Верховна Рада обирала з числа народних депутатів постійні комісії. їх організацію і діяльність регламентував Закон "Про постійні комісії Верховної Ради України. Формування державності безпосередньо пов’язане зі станов-ленням парламентаризму на демократичних засадах. Важливе значення для діяльності українського парламенту мало прийняття Верховною Радою 17 листопада 1992 р. Закону «Про статус народ-ного депутата України». Згідно із Законом народні депутати є пов-новажними та відповідальними представниками українського наро-ду у Верховній Раді України. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функцій Верховної Ради України, їхні повноваження починаються з дня відкриття першої сесії Верховної Ради України і закінчуються в день першої сесії Верховної Ради наступного скликання.

Закон наділив народного депутата України широким колом прав у Верховній Раді та її органах: обирати і бути обраним до ор-ганів Верховної Ради України; пропонувати питання для розгляду Верховної Ради або її органами; правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді; ставити питання про визнання законопроекту тер-міновим та про винесення його на загально-народне обговорення або референдум; вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них; вносити пропозиції та поправки до проектів законів та ін-ших законодавчих актів, а також пропозиції щодо порядку голосу-вання; висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або за-тверджуються Верховною Радою України та ін.

Прагнення забезпечити оперативне вирішення питань, пов’я-заних із запровадженням ринкової реформи, і зосередити їхнє за-конодавче розв’язання в одних руках зумовило розширення пов-новажень Кабінету Міністрів України. Спочатку, 18 листопада 1992 р., Верховна Рада прийняла Закон, яким тимчасово (строком на шість місяців) зупинялася дія п. 13 ст. 97 Конституції України 1978 р. (повноваження Верховної Ради) в частині здійснення зако-нодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяль-ності, соціального і культурного розвитку, державної митної, нау-ково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподатку-вання, державної політики і ціноутворення, а також дія п. 7 ст. 1145 Конституції України (повноваження Президента). Здійс-нення цих повноважень покладалося на Кабінет Міністрів. Через місяць, 19 грудня 1992 р., Верховна Рада доповнила Конституцію України 1978 р. статтею 971 та внесла зміни і доповнення до низки інших статей. Згідно зі статтею 971 Верховна Рада може, як виня-ток, двома третинами голосів від загальної кількості народних де-путатів делегувати Кабінету Міністрів України на визначений тер-мін повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулю-вання з питань, про які йшлося вище. Для реалізації делегованих повноважень Кабінет Міністрів ухвалює декрети, які мають силу закону. Декрет після його підписання Прем’єр-міністром України передається до Верховної Ради і набуває чинності, якщо протягом десяти днів з дня одержання декрету Верховна Рада не наклала на нього вето. У період здійснення Кабінетом Міністрів делегованих повноважень Верховна Рада може законом скасувати декрети Ка-бінету Міністрів або їх окремі положення, якщо вони суперечать Конституції України. Того ж дня Верховна Рада спеціальним за-коном постановила делегувати тимчасово, строком до 21 травня 1993 р., Кабінету Міністрів згадані повноваження.

Велике значення для становлення суверенної України мала розбудова власних Збройних Сил. У преамбулі Закону «Про Зброй-ні Сили України», прийнятого Верховною Радою 6 грудня 1991 р., зазначалося: «Україна як незалежна держава і суб’єкт міжнарод-ного права, виходячи з того, що оборона країни є справою всьо-го народу України, проголошує про створення власних Збройних Сил». Збройні Сили України призначені для захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України. Велике зна-чення має ст. 2 Закону, яка наголошує, що використання Збройних Сил України для виконання завдань, не пов’язаних з обороною дер-жави, вирішується виключно Верховною Радою України.

Загальне керівництво Збройними Силами України здійснює Президент України як Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради оборони України. Безпосереднє керівництво Збройни-ми Силами Закон покладає на Міністерство оборони України.

Уже в перші місяці існування України як незалежної держа-ви в країні була створена Національна гвардія. Закон України від 4 листопада 1991 р. визначає