Національну гвардію України як дер-жавний озброєний орган, створений на базі внутрішніх військ, покликаний захищати суверенітет України, її територіальну ціліс-ність, а також життя та особисту гідність громадян, їхні конститу-ційні права і свободи від злочинних посягань та інших антигромад-ських дій. Діяльність цієї державної інституції будується на прин-ципах законності і гуманізму та поваги до особи, її прав і свобод. Закон визначав такі основні завдання Національної гвардії: захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб змінити її насильницьким шляхом; участь у підтриманні режиму надзвичайного стану в порядку, передбаченому законодавством України; участь у ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихій-ного лиха; охорона й оборона найважливіших державних об’єктів; подання допомоги прикордонним військам у затриманні порушни-ків державного кордону України силами частин, дислокованих у прикордонних районах; участь у бойових діях з відбиття нападу ззовні та захисту безпеки України; охорона дипломатичних і кон-сульських представництв іноземних держав на території України. Надалі Національна гвардія зобов’язувалася брати участь в охороні громадського порядку.
На службу в Національну гвардію приймалися громадяни України незалежно від національності та віросповідання, її компле-ктування здійснювалося за контрактом.
Діяльність будь-яких політичних партій і рухів у Національній гвардії заборонялася. Згідно з Законом Національна гвардія підпо-рядковувалася Верховній Раді України. Безпосереднє керівництво нею здійснював командувач, який призначався Верховною Радою України за поданням Президента України строком на п’ять років.
У системі правоохоронних органів суверенної України важли-ве місце має Служба безпеки України, правовий статус якої рег-ламентований Законом від 25 березня 1992 р. Це — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки безпосередньо підпо-рядковується Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України. На неї покладені обов’язки щодо захисту державного су-веренітету, конституційного ладу, територіальної цілісності Украї-ни, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувальної діяльності іноземних спецслужб, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України та ін. Згідно зі своїм завданням Служба безпеки України здійснює розвідувальну та інформацій-но-аналітичну роботу, бере участь у розробленні й реалізації захо-дів щодо захисту державних таємниць України, надає допомогу прикордонним військам України в охороні державного кордону тощо.
В останні роки змінився правовий статус міліції України. Зо-крема, система органів міліції стала більш централізованою. Керів-ництво усією міліцією здійснює Міністерство внутрішніх справ України. Були розширені права працівників міліції. Велике значен-ня для зміцнення правової основи діяльності міліції мало прийнят-тя Верховною Радою України 18 лютого 1992 р. Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» (нова редакція була затверджена 22 квітня 1993 р.).
Уже впродовж кількох років в Україні здійснюється широка судово-правова реформа, у межах якої прийнято низку законодав-чих актів. Серед них важливе значення має Закон України «Про статус суддів». Він визначив суддів як носіїв судової влади в Україні, що здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. У своїй діяльності із здійснення правосуддя вони незалежні і підпорядковуються тільки закону і нікому не підзвітні. Держава гарантує фінансове і матеріально-технічне забезпечення суддів і судів. Суддя не може бути народним депутатом; належати до будь-якої політичної партії, руху; входити до складу органів ви-конавчої влади, інших державних органів, органів місцевого само-врядування, керівництва підприємств, які мають на меті одержан-ня прибутку; займатися підприємницькою та іншою діяльністю, окрім викладацької, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльно-сті у вільний від роботи час. Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Закон України від 3 червня 1992 р. передбачив створення в судовій системі України такої важливої ланки, як Конституційний Суд. Він є незалежним органом, покликаним забезпечити відповід-ність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і вико-навчої влади Конституції України, охорону конституційних прав і свобод особи.
Законом установлювалося, що судді Конституційного Суду обираються Верховною Радою в індивідуальному порядку шляхом таємного голосування строком на 10 років. Пропозиції про персо-нальний склад суддів подають Президент України і Голова Верхов-ної Ради України в рівній кількості.
5 листопада 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про прокуратуру» (нова редакція затверджена 26 листопада 1993р.). Органи прокуратури становлять єдину централізовану сис-тему, очолювану Генеральним прокурором. Закон передбачив при-значення Генерального прокурора Верховною Радою за поданням Голови Верховної Ради України. До системи органів прокуратури входять: Генеральна прокуратура України, прокуратура Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах об-ласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них проку-ратури, а також військові прокуратури. Закон визначав основні функції прокуратури: нагляд за дотриманням законів усіма органа-ми, підприємствами, організаціями, посадовими особами і громадя-нами; нагляд за дотриманням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю, іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину; підтримання державного обвинувачення; участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення і справ в арбітражних судах; на-гляд за виконанням законів у місцях утримання затриманих, попе-реднього ув’язнення, при виконанні покарань і застосуванні інших заходів примусового характеру, призначених судом.
У процесі розбудови державного апарату створювалась правова база реформування місцевої влади. У березні 1992 p. був прийнятий Закон "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування". Ним діяльність Рад обмежувалася здійснен-ням функцій місцевого та регіонального самоврядування, а вико-навчі функції передавалися представникам Президента України в областях і районах, а також у містах Києві і Севастополі.
Таким чином, за відносно короткий проміжок часу в основному була створена правова база для забезпечення організації та діяльності державного апарату України. Цей апарат активно працював. Проте безконфліктного функціонування усіх