У цілому структура ґрунтів України характеризується такими даними, %: типові чорноземи — 18, звичайні чорноземи — 27,7, південні чорноземи — 8,9 загальної площі. Отже, майже 55 % площі становлять чорноземи. Близько 10 % займають опідзолені та деградовані чорноземи, майже 6 % — чорноземи і дерново-скелетні ґрунти на щільних породах, чорноземи на супіщаних і піщаних породах, лучно-чорноземні ґрунти.
Решту площі займають підзолисті ґрунти (7 %), підзолені (5 %), сірі лісові (6,7 %), каштанові (9 %), лучні (2 %), дерново-оглеєні (1,3 %), буроземні (0,4 %) та інші різновиди ґрунтів.

Інтенсивне ведення сільського господарства на основі методів водної та хімічної меліорації останніми роками значно погіршило баланс гумусу, особливо в чорноземних ґрунтах, підвищилась концентрація шкідливих хімічних продуктів, збільшилася засоленість і кислотність ґрунтів, порушилися водний і повітряний режими. У зв'язку з цим особливої актуальності набули проблеми розвитку аграрної науки, особливо нових технологій обробітку ґрунту і вирощування сільськогосподарських культур з метою збільшення потужності родючості ґрунту. При вирішенні цієї проблеми слід враховувати, що в Україні значна частина родючого гумусового шару щороку втрачається через водну та вітрову ерозію. Найбільшої шкоди водна ерозія завдає в Карпатах, на Подільській, Придніпровській та Середньо-руській височинах, Донецькому кряжі та в Кримських горах.

Великої шкоди завдає технологія доставки цукрового буряка на переробні заводи. Разом з сировиною вивозиться гумус внаслідок надзвичайно високого рівня забруднення цукрового буряка. Ця проблема потребує негайного вирішення, поліпшення якості ґрунтів у районах, де сіють буряк.
Щороку з сільськогосподарського обороту вилучається 5— 7 тис. га ріллі для складування відходів виробництва. Найбільше таких площ вилучається у Донбасі і Придніпров'ї.

Значні площі угідь погіршилися внаслідок неякісних робіт при зрошувальній та осушувальній меліорації. Недостатньо вапнують кислі і гіпсують засолені ґрунти.
Значної шкоди якості ґрунтів завдає невміле використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин з великою токсичністю, що впливає як на ґрунти, так і на флору, фауну і людину. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг. Тепер у степовій і лісостеповій зонах залишилося близько 50 % смуг, створених раніше.

Охорона і раціональне використання земель пов'язані із створенням полезахисних смуг, лісових насаджень, терасуванням крутих схилів, спорудженням гідротехнічних протиерозійних, проти-селевих, протизсувних об'єктів, рекультивацією земель, застосуванням нових методів обробітку ґрунту, меліорацією. Зрозуміло, що ці види робіт враховуються при розробці заходів і вони мають бути різними для кожного з регіонів України. Зокрема, рекультивація земель повинна здійснюватися там, де антропогенна діяльність негативно вплинула на ґрунти (Донбас, Придніпров'я, райони видобутку корисних копалин тощо), лісонасадження і створення лісосмуг — у зоні Степу і Лісостепу.

Північна, західна та центральна частини України зайняті ґрунтами з підвищеною кислотністю, які потребують вапнування (9,8 млн. га). Фактично вапнування проведено на площі 1,2— 1,4 млн. га. На 1 га необхідно вносити до 5,8 т вапна. На цукрових заводах нагромадилося до 50 млн. т відходів, які містять вапняк (карбонат), і його можна використати для вапнування ґрунтів.
Непродумана система внесення мінеральних добрив та інших хімічних речовин призвела до того, що у ґрунтах сконцентрувалися шкідливі речовини, які переходять у сільськогосподарські продукти (залишкова кількість гербіцидів, нітратні форми азоту), що негативно впливає на організм людини. Відомо, що онкологічні захворювання на 80 % пов'язані із забрудненням навколишнього середовища.

Для України важливим є забезпечення контролю якості сільськогосподарської продукції у зв'язку з радіоактивним і хімічним забрудненням, що перевищує допустимі концентрації.
Висока територіальна концентрація великих промислових підприємств призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин. Охорона атмосферного повітря забезпечується насамперед спорудженням газопиловловних об'єктів, застосуванням маловідходних технологій, утилізацією шкідливих речовин і тепла.

Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафтохімічної, металургійної, електроенергетичної промисловості. Майже 60 % всього обсягу вловлених шкідливих речовин (20 млн. т) припадає на Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області.

Проблема очищення атмосферного повітря й надалі залишається невирішеною. Досі в атмосферу викидається багато окислів азоту, сірчистого ангідриду, які випадають у вигляді кислотних дощів, внаслідок чого знижується врожайність сільськогосподарських культур.

Хоча західні області України забруднюють повітря менше, проте, враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн Європи і переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення повітря досить високе і кислотні дощі завдають великої шкоди сільському господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3 млн. т сполук сірки.

За видами викидів промислові центри розподіляють так:
1. Сірчистий ангідрид, млн. т: Дніпропетровськ — понад 0,1, Кривий Ріг — 0,1, Кременчук — понад 0,05, Маріуполь і Дніпродзержинськ — по 0,05. Багато сірчистого ангідриду дають Красноперекопськ, Лисичанськ, Керч, Київ, Донецьк, Запоріжжя, Черкаси, Херсон, Одеса, Костянтинівка.
Окисли азоту, млн. т: Дніпропетровськ — 0,04, Кривий Ріг — майже 0,04, Маріуполь — 0,03, Дніпродзержинськ і Київ — понад 0,02.
Окисли вуглецю, млн. т: Кривий Ріг — близько 1, Маріуполь — 0,6, Керч — 0,3, Макіївка — понад 0,2, Дніпродзержинськ — 0,2, Запоріжжя — 0,15, Донецьк — понад 0,1.

Забруднення повітря можна знизити, перейшовши на нові технології виробництва, впровадивши у дію нові потужності лише в комплексі з газопиловловниками, проведенням екологічної експертизи при проектуванні нових об'єктів.

Захист лісових ресурсів не тільки не втратив своєї актуальності, а, навпаки, останнім часом набув особливого значення.

Ліси виконують багато функцій, тому їхні масиви треба, з одного боку, охороняти і раціонально використовувати, а з другого — розширювати і поліпшувати