Положення закону

Зміст

Вступ

1) Положення закону

2) Позитивні положення

3) Негативні положення

Висновок

Вступ

Демократичні процеси, які були започатковані в 1985 р., розпад СРСР, утворення незалежної Української держави зумовили кардинальні зміни як в усіх галузях суспільного буття, так і в релігійній сфері щодо державно- церковних відносин. Наша держава заявила про пріоритетність прав людини, про свою підтримку міжнародно правових актів, що стосуються прав і свобод, зокрема свободи совісті.

У контексті Загальної Декларації прав людини, документів, підписаних у рамках Гельсінгських угод,які безпосередньо стосуються проблем свободи совісті, релігії, церкви,Верховна Рада України 23 квітня 1991р. прийняла Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про свободу совісті та релігійні організації

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 25, ст.283 )

( Вводиться в дію Постановою ВР

N 988-XII ( 988-12 ) від 23.04.91, ВВР, 1991, N 25, ст.284 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 2140-XII ( 2140-12 ) від 19.02.92, ВВР, 1992, N 20, ст.277

N 2295-XII ( 2295-12 ) від 23.04.92, ВВР, 1992, N 30, ст.418

Декретом

N 12-92 від 26.12.92, ВВР, 1993, N 10, ст. 76

Законами

N 3180-XII ( 3180-12 ) від 05.05.93, ВВР, 1993, N 26, ст.277

N 3795-XII ( 3795-12 ) від 23.12.93, ВВР, 1994, N 13, ст. 66

N 498/95-ВР від 22.12.95, ВВР, 1996, N 3, ст. 11

N 608/96-ВР від 17.12.96, ВВР, 1997, N 8, ст. 62

N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 10-11, ст. 87 )

( У назві і тексті Закону слова "Української Радянської

Соціалістичної Республіки", "Української РСР",

"Українською РСР", "Українській РСР", "Українська РСР"

замінено відповідно словами "України", "Україною",

"Україні", "Україна" згідно із Законом N 3795-XII

( 3795-12 ) від 23.12.93 )

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону

Завданнями цього Закону є:

гарантування права на свободу совісті громадянам України та

здійснення цього права;

забезпечення відповідно до Конституції України ( 888-09 ),

Декларації про державний суверенітет України ( 55-12 ) та норм

міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справеливості,

рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від

ставлення до релігії;

визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій;

визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і

суспільством;

подолання негативних наслідків державної політики щодо

релігії і церкви;

гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі

і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей

незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Стаття 2. Законодавство України про свободу

совісті та релігійні організації

В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і

діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством

України.

Законодавство України про свободу совісті та релігійні

організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів

України, виданих відповідно до нього.

Стаття 3. Право на свободу совісті

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу

совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати

релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи

разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати

ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно

поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і

світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні

громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови

від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях,

релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають

право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних

переконань та ставлення до релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання

підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони

громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також

прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають

міжнародним зобов'язанням України.

Ніхто не має права вимагати від священнослужителів

відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

Стаття 4. Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення

до релігії

Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права

в усіх галузях економічного, політичного, соціального і

культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В

офіційних документах ставлення громадянина до релігії не

вказується.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих

чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії,

так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті

чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність,

встановлену законом.

Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися

від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного

обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках,

передбачених законодавством України.

Стаття 5. Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави

В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви

належить виключно до відання України.

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від

держави.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних

організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і

світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують

релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань

та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції

та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не

суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону

діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність

будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є

рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень

однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо

інших не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій.

Релігійні організації мають право брати участь у громадському

житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями

засоби масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі у діяльності

політичних партій і не надають політичним партіям фінансової

підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не

ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів