оподаткування.

( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3795-12 від

23.12.93, в редакції Закону N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

( Статтю 27 виключено на підставі Закону N 429-IV ( 429-15 )

від 16.01.2003 )

Стаття 28. Право на соціальний захист громадян,

які працюють у релігійних організаціях

та створених ними підприємствах і закладах

Громадяни, які працюють у релігійних організаціях, створених

ними підприємствах, закладах на умовах трудового договору, а також

священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у

релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають

загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на умовах

і в порядку, встановлених законодавством про загальнообов'язкове

державне соціальне страхування.

Релігійні організації, їх підприємства та заклади, а у

випадках, передбачених законом, також і працівники цих

організацій, підприємств, закладів сплачують страхові внески до

Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування

України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від

нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати

працездатності, а також збір на обов'язкове державне пенсійне

страхування до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах,

установлених законодавством.

Усім громадянам, які працюють у релігійних організаціях, їх

підприємствах і закладах, державна пенсія призначається і

виплачується на загальних підставах відповідно до законодавства.

( Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3795-12 від

23.12.93, в редакції Закону N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

Р о з д і л VI

ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 29. Державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації

Державний контроль за додержанням законодавства України про

свободу совісті та релігійні організації здійснюють місцеві Ради

народних депутатів та їх виконавчі комітети.

Стаття 30. Державний орган України у справах релігій

Державний орган України у справах релігій покликаний

забезпечувати проведення державної політики щодо релігій і церкви.

З цією метою він:

на прохання релігійних організацій сприяє досягненню

домовленості з державними органами та подає необхідну допомогу у

питаннях, що потребують вирішення цих органів;

сприяє зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними

організаціями різних віросповідань;

здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних

організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а

також змін і доповнень до них;

подає консультативну допомогу державним органам у

застосуванні законодавства про свободу совісті та релігійні

організації; ( Абзац п'ятий частини першої статті 30 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 3795-12 від 23.12.93 )

здійснює контакти і координаційні зв'язки з відповідними

органами інших держав;

сприяє участі релігійних організацій у міжнародних релігійних

рухах, форумах, ділових контактах з міжнародними релігійними

центрами й зарубіжними релігійними організаціями;

забезпечує релігієзнавчу експертизу за участю представників

релігійних організацій та відповідних спеціалістів.

Державний орган України у справах релігії утворюється

Кабінетом Міністрів України.

( Частина третя статті 30 втратила чинність на підставі

Закону N 2140-12 від 19.02.92 ) Голова державного органу України у

справах релігій призначається Верховною Радою України, а керівники

відповідних органів на місцях - обласними, Київською міською

Радами народних депутатів, у Кримській АРСР - Верховною Радою

Кримської АРСР.

Стаття 31. Відповідальність за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації

Службові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства

про свободу совісті та релігійні організації, несуть

відповідальність, встановлену законодавством України.

Стаття 32. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна,

встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство про

свободу совісті та релігійні організації, то застосовуються

правила міжнародного договору.

Голова Верховної Ради України Л.КРАВЧУК

м. Київ, 23 квітня 1991 року

N 987-XII

Позитивні положення

Стаття 1. Завдання Закону

Завданнями цього Закону є:

гарантування права на свободу совісті громадянам України та

здійснення цього права;

забезпечення відповідно до Конституції України ( 888-09 ),

Декларації про державний суверенітет України ( 55-12 ) та норм

міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справеливості,

рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від

ставлення до релігії;

визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій;

визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і

суспільством;

подолання негативних наслідків державної політики щодо

релігії і церкви;

гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі

і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей

незалежно від їх світогляду чи віровизнання

Стаття 3. Право на свободу совісті

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу

совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати

релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи

разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати

ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно

поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання

Стаття 4. Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення

до релігії

Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права

в усіх галузях економічного, політичного, соціального і

культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В

офіційних документах ставлення громадянина до релігії не

вказується.

Стаття 6. Відокремлення школи від церкви (релігійних організацій)

Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви

(релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних

видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх

ставлення до релігії.

Не допускається обмеження на ведення наукових досліджень, у

тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або

включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності

чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму.

Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та

здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими,

вільно обираючи мову навчання.

Стаття 17. Користування майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян

Релігійні організації мають право використовувати для своїх

потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах

державними, громадськими організаціями або громадянами.

Стаття 18. Власність релігійних організацій

Релігійні організації володіють, користуються і

розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності.

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі,

предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного

призначення,