Як виняток за спеціальним дозволом Міністерства охорони здоров'я України або уповноваженого ним органу охорони здоров'я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, у тому числі в галузі народної і нетрадиційної медицини, встановлюються Міністерством охорони здоров'я України. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров'я і ті органи, яким надано право видавати дозвіл (ліцензію) на заняття індивідуальною підприємницькою діяльністю в галузі охорони здоров'я.

Особами, які мають належну медичну освіту, відповідно до ст. 138 є особи, які отримали у встановленому порядку один із належних документів:

диплом про медичну освіту, виданий державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації або такими, що до них прирівняні;

свідоцтво (довідку) про підвищення кваліфікації за останні 5 років, видане державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації, науковими заклададами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів або такими, що до них прирівняні;

свідоцтво про присвоєння (підвищення) відповідної кваліфікаційної категорії;

сертифікат про присвоєння звання лікаря-спеціаліста;

атестаційно-експертний висновок Української асоціації народної медицини.

Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я України, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.[1]

Суб'єктом злочину можуть бути й інші особи: працівники, які роблять лабораторну діагностику таких інфекційних захворювань; проводять лабораторні дослідження на наявність ВІЛ-інфекції в крові, вивчення отриманої від донорів крові та інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини; здійснюють наукові дослідження з використанням інфікованого матеріалу чи працюють в сфері виробництва біологічних препаратів для діагностики СНІДу, інших захворювань — якщо в результаті неналежного виконання своїх професійних обов'язків помилково діагностують відсутність інфекції у особи, яка є її носієм, що призвело до зараження інших осіб.[5, ст.131]

До суб'єктів злочину відносяться і працівники дипломатич-них та консульських установ України за кордоном, які не вико-нали вимог Закону України "Про запобігання захворю-вання на СНІД та соціальний захист населення" про видачу візи на в'їзд в Україну на строк понад три місяці, за умови не пред'явлення ними документа на відсутність у них ВІЛ-інфекції; а також працівники місць, позбавлення волі, які не забезпечили недопущення контактів між хворими на вказані хвороби та іншими особами, що також відбувають покарання. [3] Це можуть бути й суб'єкти, до кола службових обов'язків яких входить вчинення дій, спрямованих на недопущення зараження такими невиліковними інфекційними хворобами, та профілактика цих захворювань. Відповідальність за вчинення злочину настає з 16 років.

Кваліфікуючі ознаки злочину

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст.131) є зараження двох або більше осіб. Зараження двох або більше осіб може бути вчинене як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами. Для інкримінування цієї кваліфікуючої ознаки необхідно, щоб стосовно попереднього випадку зараження СНІДом чи іншою інфекційною хворобою не сплили строки давності притягнення до кримінальної відповідальності. [5]

ВИСНОВОК

Отже, з усього зазначеного випливає, що вірус імунодефіциту людини чи інші невиліковні інфекційні хвороби є особливо небезпечними недугами, які через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводять до значного погіршення стану здоров’я людини і її смерті.

Значна кількість заражень цими хворобами, у тому числі в Україні, відбувалася з вини медичних працівників. Стаття 131 Кримінального кодексу передбачила кримінальну відповідальність за таке неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя.

Відповідно до статті об'єктом злочину є здоров'я та життя особи. З об’єктивної сторони злочин характеризується сукупністю трьох ознак: 1.діяння — неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них; 2. суспільно-небезпечні наслідки у вигляді зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини; 3.причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.

Суб'єктивна сторона цього діяння характеризується необережною виною (злочинною недбалістю або злочинною самовпевненістю).

Суб'єктами злочину є фармацевтичні, або інші працівники, тобто особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст.131) є зараження двох або більше осіб. Зараження двох або більше осіб може бути вчинене як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами.

Використана література:

Основи законодав-ства України про охорону здоров'я від 19.11. 1992ст. 74

Закон України "Про запобігання захворю-вання на СНІД та соціальний захист населення" від 12.12.1991 р.

Програма профілактики СНІДу та наркоманії на 1999 - 2000 роки. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 9.03.1999 р.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон,А.С.К., 2002.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К., “Форум”, 2001.