ПЛАН

стор.

Вступ................................................................................................3

Об’єкт злочину.............................................................4

Об’єктивна сторона......................................................4

Суб’єкт злочину...........................................................5

Суб’єктивна сторона....................................................8

Висновок..........................................................................................9

Використана література...............................................................10

Вступ

Кожна людина має природне невід'ємне  і  непорушне  право  на охорону  здоров'я.  Суспільство  і  держава  відповідальні  перед нинішнім і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і  збереження генофонду  народу  України, забезпечують  пріоритетність  охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов  праці,  навчання, побуту і відпочинку населення,  розв'язання  екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового  способу життя.

Стаття 3 Конституції України наголошує, що здоров’я людини є однією з найвищих соціальних цінностей, забезпечення якої – один з головних обов’язків держави.

Подальші її норми визначають, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Вона встановлює, що охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, а у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно.

Але, обов’язком держави є не тільки створення системи заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальності життя. Сюди відносять і забезпечення цих заходів, створення відповідних контролюючих органів, що здійснюють нагляд за законним і належним наданням працівниками медичних установ чи іншими особами медичних послуг. Мета реферату – з’ясувати коли і в яких випадках наступить кримінальна відповідальність за дії осіб, які здійснюють незаконну лікувальну діяльність.

Стаття 138. Незаконна лікувальна діяльність

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної ме-дичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, —

карається виправними роботами на строк до двох ро-ків, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1.Основним безпосереднім об’єктом злочину є життя або здоров’я особи, а його додатковим обов’язковим об’єктом — порядок подання громадянам якісної та кваліфікованої медичної допомоги.

Здоров'я – стан повного фізичного,  душевного  і  соціального
благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р;

2. Об’єктивна сторона злочину виражається у занятті особою, яка не має належної медичної освіти, лікувальною діяльністю як професією, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Заняття лікувальною діяльністю означає такі дії, як огляд хворого, встановлення діагнозу, консультування, призначення до вживання ліків, визначення засобів, методів і прийомів впливу на організм людини, проведення процедур, хірургічне втручання тощо. При цьому не обов’язково, щоб лікувальна діяльність здійснювалась особою тривалий період і була для неї джерелом існування. Проте незаконне заняття лікувальною діяльністю як підприємницькою у разі отримання доходу у великих розмірах кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 138 і ч.1 ст. 202 (Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю). Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У разі, якщо незаконна лікувальна діяльність здійснюється забоненими методами чи засобами, вчинене підлягає кваліфікації за ст. 138 і додатково, залежно від конкретного забороненого методу чи засобу, за ст. ст. 141 (Порушення прав пацієнта), 142 (Незаконне проведення дослідів над людиною), 143 (Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини), 152 (Згвалтування) чи 155 (Статтеві зносини з особою, яка не досягла статтевої зрілості), 314 (Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), 315 (Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), тощо. Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого (матеріальний склад злочину). Під тяжкими наслідками слід розуміти спричинення смерті, заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження. При цьому під хворим розуміється не тільки особа, яка насправді має певне захворювання, а й будь-яка інша особа, яка звернулась до винного тому, що сама вважала себе хворою або її вважали хворою батьки, опікуни тощо. Для інкримінування особі ст. 138 необхідно довести, що вказані суспільно- небезпечні наслідки перебувають у причинному зв’язку з незаконним лікарюванням, медичною практикою особою, яка не має належної медичної освіти, без отримання ліцензії на такий вид підприємництва, що не мало своїм наслідком тяжких наслідків для потерпілого, тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 164 КАП. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, кваліфікується за ст. 134 (Незаконне проведення аборту).

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку не має належної медичної освіти.

Згідно із законодавством про охорону здоров’я лікувальною діяльністю можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Як виняток за спеціальним дозволом Міністерства охорони здоров’я України або уповноваженого ним органу охорони здоров’я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, у тому числі в галузі народної і нетрадиційної медицини, встановлюються Міністерством охорони здоров’я України. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров’я і ті органи, яким надано право видавати дозвіл (ліцензію) на заняття індивідуальною підприємницькою діяльністю в галузі охорони здоров’я.

Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров’я України, якщо інше не передбачено законодавством або