Отже, особами, які мають належну медичну освіту, відповідно до ст. 138 є особи, які отримали у встановленому порядку один із належних документів:

диплом про медичну освіту, виданий державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації або такими, що до них прирівняні;

свідоцтво (довідку) про підвищення кваліфікації за останні 5 років, видане державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації, науковими заклададами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів або такими, що до них прирівняні;

свідоцтво про присвоєння (підвищення) відповідної кваліфікаційної категорії;

сертифікат про присвоєння звання лікаря-спеціаліста;

атестаційно-експертний висновок Української асоціації народної медицини.

Для осіб, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, крім країн СНД, підставою для видачі посвідчення на право зайняття медичною або фармацевтичною діяльністю є експертний висновок комісії, створеної при Центральному методичному кабінеті з вищої медичної освіти МОЗ України22 Наказ МОЗ "Про порядок допуску до медичної і фармацевтичної діяльності в Україні громадян, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн" від 19 серпня 1994р..

До осіб, які мають належну медичну освіту, відповідно до зако-нодавства про охорону здоров’я прирівнюються особи без спеціальної освіти, які здійснюють діяльність у галузі народної і нетра-диційної медицини, але тільки за сукупності таких умов: 1) володіння певним обсягом професійних знань та вмінь в галузі народної та не-традиційної медицини, що засвідчується свідоцтвом, атестатом, дип-ломом, іншим документом, виданим МОЗ України чи Українською асоціацією народної медицини; 2) отримання дозволу на таку діяль-ність в установленому порядку; 3) здійснення її під контролем лікаря або в умовах лікувального закладу.

Цілитель, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини, зобов’язаний узгоджувати свої дії щодо надання консультативної та лікувальної допомоги пацієнтам з лікарем-спеціалістом, дотримуватись норм і правил санітарно-епідемічного режиму, у разі відсутності діагностичного або лікувального ефекту, виникненні будь-яких ускладнень від використання методів народної та нетрадиційної медицини - забезпечити консультацію лікаря-спеціаліста або направити пацієнта до лікувального закладу з метою надання кваліфікованої медичної допомоги.33 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон,А.С.К., 2002.

Цілитель і лікар, під контролем якого цілитель здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини, у встановленому законодавством порядку несуть відповідальність за:

дії, які призвели до шкідливих наслідків для здоров’я пацієнта;

2) достовірність облікових та звітних даних;

3) порушення чинного законодавства щодо надання медичної допомоги та порядок здійснення підприємницької діяльності.44 Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини. Затверджене наказом /МС № 36 від 11 лютого 1998 р.

Право лікарювання у межах, визначених законодавством про охорону здоров’я, мають такі представники медичного персоналу, як лікар, фельдшер, акушер, медична сестра. Медичною практикою дозволяється займатись лише за спеціальністю, визначеною у сертифікаті або посвідченні про спеціалізацію, за переліками відповід-них медичних спеціальностей, які затверджуються МОЗ. Якщо осо-би бажають застосувати методи, не передбачені кваліфікаційними вимогами певної спеціальності, але дозволені у медичній практиці для лікарів або середнього медичного персоналу, до документів, які подаються для отримання ліцензії на заняття медичною практикою, додаються посвідчення про опанування такими методами в закла-дах, яким надано право видавати посвідчення до диплома певної спеціальності державного зразка.

Медичних працівників, які займаються лікувальною діяльністю не відповідно до документально посвідченої спеціальності, у кон-тексті відповідальності за ст. 138 також слід визнавати особами, які не мають належної медичної освіти. Не є суб’єктом цього злочину, наприклад, медична сестра, яка за плату робить призначену хворо-му медичну маніпуляцію, або лікар-окуліст, який за плату оглядає хворого і рекомендує йому окуляри. Якщо ці медичні послуги надаються в державному чи комунальному закладі охорони здо-ров’я, то незаконна вимога їх оплати може бути кваліфікована за ч. 1 ст. 184 (Порушеня права на безоплатну медичну допомогу) .

Якщо особа з належною медичною освітою займається проведенням розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів, ін-ших аналогічних заходів з використанням гіпнозу чи інших методів психічного або біоенергетичного впливу без отримання на такий вид медичної практики спеціального дозволу МОЗ, то вчинене, за наявності інших ознак, має кваліфікуватися за ст. 142 (Незаконне проведення дослідів над людиною).

Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням до на-слідків і характеризується необережністю.

Висновок

Отже, основним безпосереднім об’єктом злочину є життя або здоров’я особи, а його додатковим обов’язковим об’єктом — порядок подання громадянам якісної та кваліфікованої медичної допомоги.

Об’єктивна сторона злочину виражається у занятті особою, яка не має належної медичної освіти, лікувальною діяльністю як професією, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого (матеріальний склад злочину). Під тяжкими наслідками слід розуміти спричинення смерті, заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Згідно із законодавством про охорону здоров’я лікувальною діяльністю можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Як виняток за спеціальним дозволом Міністерства охорони здоров’я України або уповноваженого ним органу охорони здоров’я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку не має належної медичної освіти. Медичною практикою дозволяється займатись лише за спеціальністю, визначеною у сертифікаті або посвідченні про спеціалізацію, за переліками відповід-них медичних спеціальностей, які затверджуються МОЗ.

Медичних працівників, які займаються лікувальною діяльністю не відповідно до