віруючих певної релігії (конфесії) для відправлення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій, право на які віруючим гарантується законом [1, ст.21]
Незаконним утримуванням релігійних святинь є також їх непередача після припинення діяльності релігійної організації, яка ними володіла, іншим релігійним організаціям, відмова звільнити самовільно (незаконно) захоплену культову будівлю, яка вважається релігійною святинею, повернути привласнену святиню.
Незаконному утримуванню релігійних святинь завжди передують певні діяння, внаслідок яких суб'єкт набув можливість фактичного володіння чи користування такими предметами. Якщо такі дії самі по собі є протиправними, вони потребують самостійної кримінально-правової оцінки.
Під знищенням релігійних святинь слід розуміти приведення їх такий стан, коли вони повністю втрачають властивість предмету релігійного поклоніння: спалювання, розбивання, розвалювання, зруйнування. Способи знищення релігійних святинь можуть бути різними і для кваліфікації дій винного за ст.179 значення не мають.
Оскверненням релігійних святинь є дії особи, які виражають демонстративно цинічне, зневажливе, принизливе ставлення до них: глумління, наруга над релігійнитми святинями, опоганення, паплюження, збиткування, знущання над ними саме як над релігійними святинями, які свідчать про демонстративне несприйняття таких предметів як релігійних святинь та про намір порушити їх святість. Осквернення релігійних святинь може бути вчинене як публічно, тобто у присутності інших осіб, так і таємно за умови що винний розраховує на сприйняття через певний час вчинених ним дій саме як осквернення релігійних святинь. Дії по оскверненню релігійних святинь можуть мати різноманітний вияв: вчинення на них різних непристойних малюнків, написів, які ображають релігійні почуття віруючих, які їм поклоняються, їх пошкодження тощо.
2. Суб’єктивні ознаки злочину
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, винна особа має усвідомлювати, що вчиняє злочин саме стосовно релігійної святині. Мотиви вчинення злочину можуть бути різними.[3,ст.179] Обов’язковими ознаками суб'єктивної сторони є мотиви і мета: метою незаконного утримування релігійних святинь є продовження незаконного володіння чи користування ними позбавлення інших осіб реалізації належного їм права користування чи володіння такими святинями. Метою осквернення релігійних святинь є порушення чи приниження їх святості, вчинення наруги над ними. Знищення релігійних святинь може бути вчинене як умисно, так і з необережності, але за ст. 179 може кваліфікуватись лише їх умисне знищення.
Суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.
Як правило, осквернення та знищення релігійних святинь вчинюється так званими релі-гійними фанатиками інших релігій чи інших релігійних течій ніж та, віруючі якої покло-няються оскверненій чи знищеній релігійній святині, зокрема, сатаністами, але ними можуть бути і віруючі тієї ж релігії (релігійної течії), які з тих чи інших причин не пого-джуються із визнанням оскверненого чи знищеного ними предмету релігійною святи-нею. Суб'єктами злочину у формі незаконного утримування чи знищення релігійних святинь можуть бути і службові особи, наприклад, службові особи музеїв, інших релі-гійних організацій, які відмовляються виконувати покладений на них законом, рішен-ням компетентних органів влади чи рішенням суду обов'язок передати у володіння чи користування віруючим певної релігійної організації предмет, який ними вважається релігійною святинею, а так само особи, які незаконно руйнують місце поклоніння для будівництва на ньому певних будівель, доріг тощо. Дії службових осіб у подібних ви-падках можуть додатково кваліфікуватися за ст.364 (Зловживання владою або службовим становищем) чи 365 (Превищення влади або службових повноважень) за наявності в їх діях всіх інших обов'язкових ознак передбачених цими статтями складів злочинів.
Ст.179 передбачена відповідальність не за порушення порядку утримування (во-лодіння, користування) релігійних святинь, а за їх незаконне утримування у себе, непередачу у володіння чи користування релігійним організаціям або державним уста-новам чи організаціям (наприклад, музеям), яким таке право належить. Порушення ж порядку утримування релігійних святинь, наприклад, створення перешкод віруючим для відправлення релігійних обрядів, поклоніння святиням, обмеження доступу до них тощо може кваліфікуватися, за наявності підстав, за ст.180 як перешкоджання здійсненню релігійного обряду, або ж як службовий злочин.
Використана література:
Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 р.
Положення про Державний комітет України у справах релігій. Затверджене Указом Президента України від 14.11.2000р. №1229/2000.
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон,А.С.К., 2002.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002.