Під переказом грошей розуміють рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Іншими засобами доступу до банківських рахунків слід вважати будь-які, крім документів на переказ та платіжних карток, докуме-нти чи предмети, із застосуванням яких особа може з відома пра-цівників банку отримати доступ до певного банківського рахунка та можливість здійснювати операції з коштами, які знаходяться на такому рахунку. Таким іншим засобом, зокрема, є банківська іден-тифікаційна картка (ідентифікаційна картка) — ідентифікаційний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки, що містить ре-квізити, визначені банком, які ідентифікують клієнта та його ра-хунки в банку. Контроль за дотриманням учасниками платіжних систем нормативно-правових актів, що регламентують порядок проведення переказу, а також застосування відповідних заходів впливу, передбачених законодавством України, покладаються на Національний банк України. Національний банк України має право встановлювати заборону, обмеження або обов'язкові вимоги щодо участі банків у системах міжбанківських розрахунків, а також щодо використання ними внутрішньобанківських платіжних систем.[1]

При вчиненні цього злочину шляхом придбання, зберігання, пе-ревезення, пересилання з метою збуту, використання чи збуту його предметом є лише підроблені документи ка переказ чи підроблені платіжні картки.

Банки України можуть укладати угоди з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем VISA International та EUROPAY International про членство в цих системах, а також з платіжними організаціями небанківських платіжних систем AMERICAN EXPRESS, DINERS CLUB, JCB та інших про участь у цих системах.

Укладення таких угод здійснюється згідно з чинним законодавством України.[2]

Форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються Національним банком України. Форми документів на переказ, що використовуються в небанківських платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем. Реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються Національним банком України. Форми документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем та повинні містити обов'язкові реквізити, встановлені Національним банком України.

Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) підробці; 2) придбан-ні; 3) зберіганні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) використанні чи 7) збуті зазначених вище предметів.

Підробкою предметів цього злочину є будь-які дії, внаслідок яких створюються підроблені документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків, у т.ч. фальсифікація відповідних справжніх предметів, внаслідок якої з їх застосуванням можуть бути проведені незаконні (ініційовані не власником рахун-ка або не забезпечені наявністю грошей на банківському рахунку) перекази грошових коштів або ж доступ до інформації щодо пев-ного банківського рахунка отримує неуповноважена на це особа. Підробка може бути здійснена за допомогою спеціального техніч-ного обладнання, комп'ютерних програмних засобів або у будь--який інший спосіб (дописка, підчистка, виправлення у паперових документах тощо).

Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків чи обладнання для їх виготовлення слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.[3, ст.199]

Під використан-ням підроблених документів на переказ чи платіжних карток слід розуміти пред'явлення їх як справжніх з метою здійснення неза-конного переказу грошових коштів, незаконного доступу до інфо-рмації щодо відповідного банківського рахунка тощо. Використан-ням підробленої платіжної картки слід вважати також спробу отри-мання з її допомогою грошових коштів через банківський автомат, здійснення з її застосуванням оплати товарів чи послуг.

Якщо внаслідок використання підроблених предметів особа, яка їх використала, заволодіває чужими грошовими коштами, вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів за відповідними частина-ми ст. ст. 190(шахрайство) і 200.

Збутом документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків, обладнання для їх виготовлення, документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків чи обладнання для їх виготовлення є їх умисне відчуження як оплатне, так і безоплатие (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх тощо). [3, ст.199]

Злочин, залежно від способу, є закінченим з моменту вчинення однієї із перелічених у ч. 1 ст. 200 дій.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку 16 ро-ків.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми-слом. Обов'язковою ознакою підробки, придбання, зберігання, перевезення, пересилання відповідних предметів злочину є мета їх збуту.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) по-вторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. Під повторністю злочину розуміють вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу.[3,ст.32]. Для ч. 2 ст. 200 повторним є лише вчинення даного злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 цієї