Право НАТО
Розділ 1. Політико-правові витоки НАТО та Північноатлантичний договір
Політико-правові витоки і формування НАТО
Міжнародні відносини в Європі після закінчення другої світової війни характеризувались зростанням напруженості у відносинах між бувшими членами антигітлерівській коаліції. США набули статусу ядерної держави. СРСР не поспішав скорочувати свої збройні сили і озброєння в Німеччині, Центральній і Східній Європі. Греція, Туреччина, Норвегія в цих умовах заявили про наявність загрози своїй національній безпеці.
На думку урядів західноєвропейських країн, в 1947-1949 роках обстановка ще більш ускладнилась після державного перевороту в Чехословаччині і „Берлінської кризи” (1948 рік). Дані події призвели до більшої консолідації країн Західної Європи і підписання Брюссельського договору в березні 1948 року Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом. Договір мав на меті створення нової структури європейської безпеки і колективну відсіч можливій агресії. Він заклав підвалини Західноєвропейського Союзу.
Учасники Брюссельського договору провели переговори з урядами США і Канади про створення оборонної організації, вони також запросили до участі в цій організації Данію, Ісландію, Норвегію, Італію, Португалію. В квітні 1949 року 12 країн підписали Вашингтонський договір про створення НАТО. Згодом в 1952 році до НАТО приєднались Греція і Туреччина, в 1955 році - Західна Німеччина, в 1982 році - Іспанія, в 1999 році в НАТО були прийняті Чехія, Угорщина, Польща, в 2004 році – Болгарія, Румунія, Литва, Латвія, Естонія, Словаччина, Словенія.
1.2 Правовий зміст Північноатлантичного договору
Північноатлантичний договір був підписаний 4 квітня 1949 року в Вашингтоні. В Преамбулі Договору сторони заявляють про намір у відповідності з цілями і принципами Статуту ООН захищати свої традиційні цінності, особисту свободу, демократію і право, сприяти стабільності і добробуту в Північноатлантичному регіоні шляхом створення системи колективної оборони.
У статті 1 вони гарантують вирішення міжнародних суперечок у такий спосіб, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку і справедливість, уникнення загроз силою і використання сили всупереч цілям ООН.
У статті 2 сторони заявляють про готовність: сприяти мирним і дружнім міжнародним відносинам; уникати конфліктів в своїй зовнішньоекономічній політиці і заохочувати економічне співробітництво між учасниками Договору на двосторонній і багатосторонній основі.
У статті 3 сторони заявляють про намір постійно вдосконалювати свою індивідуальну і колективну оборону для відсічі можливій агресії.
У статті 4 сторони підкреслюють необхідність взаємних консультацій у випадку, коли, на думку любої з них, існує загроза її територіальній цілісності, політичній незалежності і безпеці.
У статті 5 сторони погоджуються, що збройний напад на одну з них в Європі або Північній Америці буде розглядатися ними як напад на всіх і, у відповідності з статтею 51 Статуту ООН про право на індивідуальну і колективну самооборону, ними будуть застосовані збройні сили з повідомленням про це Ради Безпеки ООН. Дії збройних сил держав-членів буде припинено після вжиття РБ санкцій проти агресора.
Стаття 6 уточнює, що в якості нападу буде розглядатись також напад на окупаційні сили одної з сторін в Європі, острови під їх юрисдикцією в Північній Атлантиці на північ від тропіка Рака, їх кораблі та літальні апарати, які знаходяться в цих межах.
За статтею 7 даний Договір не зачіпає зобов’язань сторін за Статутом ООН і компетенції Ради Безпеки з підтримки міжнародного миру.
За статтею 8 кожна з сторін підтверджує, що дана Угода не суперечить її міжнародним договорам і зобов’язується не укладати таких міжнародних договорів, які суперечать Вашингтонському договору.
У відповідності до статті 9 сторони створюють Раду, яка буде збиратись оперативно по мірі необхідності для реалізації цілей Договору. Рада буде створювати допоміжні органи, виходячи з ситуації. Насамперед, ідеться про створення Комітету оборони для реалізації положень статей 3 і 5.
За статтею 10 сторони можуть одностайно запросити для участі в Договорі європейську державу, яка здатна реалізовувати принципи даного Договору і сприяти безпеці в Північноатлантичному регіоні. Дана держава мусить передати свій документ про приєднання уряду США, який повідомляє про це інші сторони Договору.
За статтею 11 Договір набуває чинності після депонування ратифікаційних грамот більшості учасників, в тому числі Бельгії, Нідерландів, Люксембурга, Франції, Канади, США для цих держав, а в подальшому - для інших держав по мірі ратифікації і депонування ратифікаційних грамот.
За статтею 12 через 10 років після набуття чинності даним Договором він може бути переглянутим на вимогу любої з сторін з урахуванням змін, які відбудуться в системі регіональної і міжнародної безпеки, в міжнародному праві.
За статтею 13 через 20 років після набуття чинності даним Договором люба з сторін може припинити своє членство в НАТО шляхом направлення акта про денонсацію даного Договору уряду США за рік до виходу з організації.
За статтею 14 автентичні тексти даного Договору на англійській і французькій мовах зберігаються в архіві уряду США, а державам-учасницям направляються їх завірені копії.
Розділ 2. Стратегія, основні органи і процес консультацій в НАТО
2.1 Правові засади Стратегії НАТО
Стратегія діяльності НАТО була вперше опублікована в 1991 році і переглянута в 1999 році. В 2001 році в неї були внесені зміни щодо колективних дій проти міжнародного тероризму. Елементи Стратегії: широкий підхід до безпеки, який охоплює політичні, економічні, соціальні, екологічні чинники та оборонний вимір; зміцнення трансатлантичних відносин; підтримання військової спроможності Альянсу проводити ефективні військові операції; розвиток оборонних можливостей європейських членів Альянсу; запобігання конфліктам і врегулювання кризових ситуацій; партнерство з країнами, які не є членами НАТО, на основі співпраці і
