Є також поняття контактних країн, які не є країнами-членами або країнами- партнерами, але періодично консультуються з НАТО. Це Японія, КНР, Австралія, Нова Зеландія, Аргентина, Чілі, Об’єднані Арабські Емірати і інші країни світу.

Розділ 3. Правові засади врегулювання криз, оборонного планування, фінансів НАТО

3.1 Правові засади врегулювання криз Альянсом

В Стратегічній концепції діяльності НАТО 1999 року врегулювання криз визначено як фундаментальне завдання НАТО. За класифікацією НАТО кризи бувають політичні, військові, гуманітарні. Крім того кризи можуть бути міжнародними або національними. НАТО реагує на кризи шляхом проведення військових і гуманітарних операцій. Насамперед, ідеться про проведення військових операцій у разі нападу на Альянс або окремих його членів у відповідності до статті 5 Вашингтонського договору. НАТО проводить також гуманітарні операції з ліквідації наслідків гуманітарних, техногенних і екологічних катастроф.

Рішення про врегулювання кризи приймається Північноатлантичною радою на основі консенсусу, без голосування. Рада використовує для підготовки відповідних рішень допоміжні підрозділи: Політичний комітет, Військовий комітет, Групу координації політики, Комітет цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій. Останній використовує також можливості Ситуаційного центру НАТО. Ситуаційний центр НАТО постійно відслідковує кризові ситуації і щоденно доводить до зацікавлених осіб і підрозділів відповідну інформацію.

До основних етапів врегулювання криз НАТО відносяться: попередження про назрівання кризи; оцінка ситуації і можливих наслідків; виробка можливих варіантів врегулювання; планування врегулювання кризи; виконання рішення Північноатлантичної ради.

В 1999 році Північноатлантичною радою стан підготовки Альянсу до врегулювання криз був визнаний недостатнім і почалось створення системи реагування на кризи. В червні 2002 року було прийнято рішення про розробку доктрини боротьби з міжнародним тероризмом, включаючи цивільне планування на випадок використання хімічних, біологічних, радіологічних компонентів зброї масового знищення. В цьому контексті підвищується значення Євроатлантичного центру координації реагування на надзвичайні ситуації, Сил реагування НАТО. НАТО врегульовує кризи самостійно, а також під проводом ООН, ЄС, ОБСЄ.

3.2 Правові засади оборонного планування в НАТО

Країни-члени НАТО здійснюють своє оборонне планування на основі процедур, визначених в межах Альянсу. В оборонному плануванні враховуються такі фактори: політична ситуація, збройні сили, військово-технічні можливості, фінансово-економічні можливості. Основними сферами оборонного планування в НАТО є: збройні сили, озброєння, матеріально-технічне забезпечення, надзвичайні ситуації, протиповітряна оборона, ядерні сили, стандартизація. Оборонне планування в НАТО передбачає три стадії: політичні вказівки, затвердження цілей, перегляд цілей.

На першій стадії приймається базовий документ оборонного планування - „Керівні вказівки міністрів”, який передбачає конкретні цілі на кожні 4 роки з їх переглядом через 2 роки. В документі визначаються основні засади оборонного планування в основних сферах як по лінії виконання статті 5 Вашингтонського договору, так і в галузі інших військових операцій НАТО, цивільного планування, в тому числі з 1997 року визначається можливий масштаб операцій під керівництвом ЄС.

На другій стадії у відповідності до „Керівних вказівок міністрів” приймаються „Цільові завдання розвитку збройних сил НАТО” терміном на 4 роки з можливістю перегляду через 2 роки. Вони спочатку обговорюються Військовим комітетом з урахуванням рекомендацій ВГ НАТО. Даний документ є дороговказом для національного оборонного планування.

Третя стадія оборонного планування в НАТО - аналіз оборонних питань. Він здійснюється на другому році здійснення відповідних планів і триває 12 місяців на національній і колективній основах. Він дає змогу визначити відповідність національних збройних сил і фінансових відшкодувань на колективну оборону цільовим завданням НАТО, одночасно справедливо розділивши тягар воєнних асигнувань між державами-членами.

До урядів доводиться Анкета оборонного планування, на підставі якої на протязі декількох місяців відбувається національний моніторинг оборонних планів. Всі матеріали вивчаються в подальшому міжнародним персоналом і представниками ВГ, потім відбуваються трьохсторонні консультації у відповідних столицях. Національні розділи перетворюються в національні додатки до Загального звіту, який містить також висновок Військового комітету НАТО. Комітет оборонного планування визначає відповідність звіту існуючим загрозам і затверджує його.

Генеральний секретар НАТО може дати загальну підсумкову оцінку оборонного планування для того щоби визначити його відповідність існуючим загрозам і політиці Альянсу, а також висловити свої рекомендації щодо поєднання напрямків планування в одне ціле.

Слід зауважити, що процедури оборонного планування НАТО розповсюджуються і на відносини Альянсу з країнами-партнерами в межах програми „Партнерство заради миру”. Це сприяє реформуванню збройних сил партнерів у відповідності з стандартами НАТО і оперативній сумісності підрозділів учасників і партнерів НАТО підчас проведення спільних операцій миротворчого і гуманітарного характеру.

3.3 Формування і використання фінансів НАТО

Кожна країна-член виділяє частину своїх військових видатків на утримання свого контингенту в складі командувань, штабів, а також під час спільних операцій. Крім того, країни-члени своїм коштом створили Сили раннього повітряного попередження і управління, для чого закупили флот літаків, оснащених радарами, які перебувають у їх спільній власності.

Виконання певних програм НАТО вимагає спільного фінансування. Ідеться про цивільний і військовий бюджети НАТО, програму інвестицій в безпеку НАТО. Спільне фінансування здійснюється пропорційно фінансово-економічним можливостям країн-членів на основі консенсусу. Кошти виділяються, зокрема, на наукові дослідження, виробництво, матеріально-технічне забезпечення. Слід зауважити, що країни-члени приймають участь у відповідних програмах НАТО на засадах добровільності. В деяких програмах взагалі приймають участь лише окремі члени НАТО. НАТО не закуповує, як правило, військової техніки, але має окремі програми конструювання і виробництва літаків і гелікоптерів.

Цивільний бюджет НАТО формується міністерствами закордонних справ країн-членів. Він виконується Міжнародним секретаріатом НАТО