Верховний головнокомандувач в Америці удосконалює військову ефективність Альянсу. Він здійснює стратегічний аналіз і вдосконалює оборонне планування, синхронізує трансформаційні зусилля з діяльністю НАТО, вивчає концепції і сприяє розробці доктрини, проводить експерименти і підтримує дослідження, запроваджує освітні і навчальні програми, планує, виконує і оцінює навчання.

Структура командування військами НАТО існує на трьох рівнях: стратегічному, оперативному, родів військ. На стратегічному рівні процес направляє Верховний головнокомандувач збройних сил в Європі в Монсі (Бельгія). Він несе відповідальність за підготовку і проведення всіх військових операцій Альянсу. При необхідності надає штабну підтримку операціям під егідою ЄС.

На оперативному рівні за планування і проведення операцій відповідають призначені оперативні командувачі через загальновійськові штаби. Таких є три: в Бранссумі (Нідерланди), Неаполі (Італія) і Лісабоні (Португалія). Перші два оперативних командування мають підпорядковані командування за родами військ: сухопутні, військово-повітряні, військово-морські. На третє командування покладена лише їх загальна підтримка. Є два штаби сухопутних військ - в Німеччині і Іспанії (Гейдельберг і Мадрид). Є два штаби ВПС - в Рамштайні (Німеччина) і Ізмірі (Туреччина), є два штаби ВМС - в Нортвуді (Англія) і Неаполі (Італія). В Норфолку (Вірджинія) розміщений Штаб об’єднаного підводного флоту НАТО, який підпорядкований Верховному головнокомандувачу в Європі, але фінансується виключно урядом США, підтримує зв’язок з штабами в Нортвуді і Неаполі.

До функцій трансформації належать: оцінка майбутнього оперативного середовища; визначення майбутніх загальновійськових концепцій; випробування нових структур, засобів, технологій. Стратегічне командування в Норфолку має Штабну групу в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, Об’єднаний центр військових досліджень в Ставангері (Норвегія), Об’єднаний центр аналізу і вивчення досвіду в Монсанто (Португалія), Загальновійськовий навчальний центр в Бидгощі (Польща), Центр підводних досліджень в Ла Спеція (Італія), Оперативний навчальний центр з операцій по огородженню у Соуда Бей (Греція). Освітні установи: Оборонний коледж НАТО в Римі, Школа НАТО в Оберамергау (Німеччина), Школа зв’язку і інформаційних систем в Латині (Італія).

НАТО не має власних збройних сил, вони надаються для проведення конкретних місій країнами-членами і згодом повертаються в їх розпорядження. При цьому НАТО має Сили раннього повітряного попередження і управління, які активно використовуються, в тому числі для патрулювання повітряного простору, Сили реагування. Для налагодження співпраці між цивільними і військовими структурами створені група „Північ”, прикріплена організаційно до командування в Бранссумі, група „Південь”, прикріплена до загальновійськового штабу в Неаполі. Комітет національних резервних сил опікується питаннями забезпечення резерву НАТО

для виконання певних місій. Він співпрацює з Конфедерацією офіцерів запасу.

4.3 Головні функції Міжнародного військового штабу

Міжнародний військовий штаб очолює директор в ранзі генерала або адмірала. Його кандидатуру пропонують країни-члени і затверджує Військовий комітет. Під його керівництвом Міжнародний військовий штаб відповідає за аналіз і планування військової політики, підготовку рекомендацій для Військового комітету, впровадження в життя військової політики Альянсу.

Міжнародний військовий штаб комплектується представниками країн-членів, окремі посади займають цивільні особи. Країни-партнери представлені в Міжнародному військовому штабі і елементах інтегрованої командної структури. Ці представництва називаються штабними елементами ПЗМ. Під час напруження, криз, навчань НАТО МВШ розгортає організацію з кризового менеджменту на основі функціональних військових елементів.

Співробітництво і регіональна безпека перебувають в центрі уваги Міжнародного військового штабу. МВШ приділяє відповідну увагу ПЗМ, в тому числі через діяльність штабних елементів ПЗМ, в яких поряд з офіцерами з країн-партнерів працюють офіцери НАТО. МВШ сприяє підготовці і координує проведення міжнародних навчань за участю країн НАТО і ПЗМ, можливості НАТО у веденні РЕБ, відповідає за питання ППО. МВШ збирає і обробляє розвідувальну інформацію, отриману від держав НАТО і командувань Альянсу і поширює її в цивільних і військових структурах НАТО. Розвідувальний відділ МВШ виступає координатором діяльності розвідок країн-членів. МВШ опікується також питання стандартизації, матеріально-технічного забезпечення , інвестицій в безпеку. До складу МВШ входять Ситуаційний центр і Бюро у справах жінок.

Розділ 5. Правове регулювання миротворчих операцій НАТО

5.1 Дейтонська угода і врегулювання в Боснії та Герцеговині

1995 року Альянс ухвалив ряд важливих рішень щодо забезпечення виконання санкцій ООН в Адріатиці, дотримання заборони ООН на польоти в повітряному просторі над Боснією і Герцеговиною. Він надавав також безпосередню повітряну підтримку Силам ООН і дав дозвіл на завдання повітряних ударів для зняття облоги з Сараєва та інших зон, визначених ООН як зони безпеки, але які знаходились під загрозою.

30 серпня 1995 року літаки НАТО нанесли низку високоточних ударів по визначених цілях на позиціях сербів в Боснії і Герцеговині. Це стало початком операції „Деліберет форс”, першої повітряної кампанії НАТО, яка тривала до 15 вересня. Операція завдала шкоди лініям зв’язку боснійських сербів і разом з рішучими дипломатичними зусиллями допомогла прокласти шлях справжньому припиненню вогню; більше того, вона створила можливість успішних мирних переговорів в Дейтоні, Огайо, США.

За умовами Рамкової угоди про мир в Боснії і Герцеговині, яку ще називають Дейтонською мирною угодою, підписаної в Парижі 14 грудня 1995 року, Сили втілення під керівництвом НАТО (ІФОР) у складі 60000 військовослужбовців були розгорнуті на 1 рік з метою нагляду за виконанням військових аспектів цієї угоди. Ці сили були приведені в готовність 16 грудня, а через 4 дні відбулася передача повноважень від командувача силами ООН до командувача ІФОР, внаслідок якої війська країн-членів і нечленів НАТО, які