В будь-якому правовідношенні повинні бути не менш як два суб'єкти (просте правовідношення), оскільки окремий індивід не може знаходитися в якому-небудь суспільному відношенні, у тому числі правовому, з самим собою. Але в правовідношенні можливе необмежене число суб'єктів (складне правовідношення). Правда, з юридичної точки зору в таких правовідносинах, тобто з безліччю суб'єктів, розрізняють дві протистоячі сторони -- управомочена і правозобов'язана.

Незайве помітити, що суб'єктом правовідношення може бути тільки людина або спільність людей. Тим часом в юридичній літературі минулих років, у тому числі російській (Л. Петражицький), існувала думка, що в якості учасників правових відносин можуть виступати тварини, наприклад, кінь, домашня собака, від яких їхній господар може вимагати слухняності і виконання певних функцій. У свою чергу, тварини "мають право домагатися" на належне поводження з ними [10, c. 256]. Проте в даний час подібний погляд ніким з правознавців не розділяється, хоча існують юридичні норми, визначальні відношення людини до тварини (порядок утримання, вигулу, щеплень і т. д.).

Можливість того або іншого суб'єкта бути учасником правовідношення визначається його правосуб’єктністю, тобто здатністю бути суб'єктом права. Правосуб'єктність є особливою властивістю, політико-юридичним станом певної особи і включає три елементи:

-- правоздатність -- здатність мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки;

-- дієздатність -- здатність реалізувати права і обов'язки своїми діями;

-- деліктоздатність -- здатність нести юридичну відповідальність за свої дії.

Під правоздатністю розуміється загальна (абстрактна) можливість, що визнається державою, мати передбачені законом права і обов'язки, здатність бути їхнім носієм. Підкреслимо -- не фактичне правоволодіння, а тільки можливість або здатність до цього. Правоздатністю в рівній мірі володіють всі громадяни без виключення, вона виникає у момент їхнього народження і припиняється із смертю.

В сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, що не наділені загальною правоздатністю. Це найважливіша передумова і невід'ємний елемент політико-юридичного і соціального статусу особи. Правоздатність -- не природна, а суспільно-правова якість суб'єктів, що носить абсолютний, універсальний характер. Воно витікає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов'язок кожної держави--належним чином гарантувати і захищати цю якість.

Головне в правоздатності - не права, а принципова можливість або здатність мати їх. А це дуже важливо, бо, як ми знаємо, в історії далеко не всі і не завжди наділювалися такою можливістю (наприклад, рабині) або наділювалися лише частково (кріпосні). І це офіційно, "згідно із законом".

Відмінність правоздатності від суб'єктивного права полягає в тому, що вона:

а) невіддільна від особи, не можна людину позбавити правоздатності, "відібрати", "відняти" її в неї або обмежити;

б) не залежить від статі, віку, професії, національності, місця проживання, майнового положення і інших життєвих обставин;

в) непередавана, її не можна делегувати іншим;

г) по відношенню до суб'єктивного права вона первинна, вихідна, грає роль передумови.

В понятті правоздатності суть полягає не в "праві", а в "здатності". Правоздатність не може розглядатися як сумарний вираз прав і обов'язків, носієм яких може бути дана особа, тому що такий сумарний вираз даний в самому законі. В цьому сенсі правоздатність, по влучному виразу Е. А. Флейшица, банкетна [5, c. 291].

Не має вирішального значення та обставина, що можливість володіти тими або іншими конкретними правами з'являється в громадянина не відразу, не з дня народження, а пізніше, по досягненні певного віку або при настанні інших умов. Відмінність в настанні прав в часі не змінює суті правоздатності. Рівність правоздатності не означає, що її об'єм у всіх однаковий.

Важливою властивістю правосуб'єктності є її гарантованість державою: відповідні державні органи зобов'язані забезпечити кожному суб'єкту можливість повного і безперешкодного здійснення прав, а також виконання обов'язків, визначуваних його правосуб'єктністю. Як вказується в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, прийнятому ООН в 1966 р., "кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності".

Об'єм правосуб'єктності різних суб'єктів права розрізнений. Для індивідуальних суб'єктів він в основному залежить від віку, громадянства, стану душевного здоров'я. Так, з 18 років виникають пасивне виборче право і право на укладення шлюбу, з 14 років - обов'язок нести відповідальність за здійснення найбільш небезпечних, а з 16 років -- всіх злочинів і т.п. Громадяни даної держави володіють великими об'ємом прав в політичній сфері в порівнянні з іноземцями, у тому числі правом обирати і бути обраними до органів державної влади, правом займати ряд посад, у тому числі і в органах державного управління і ін., чого позбавлені іноземці і особи без громадянства. Люди, страждаючі душевними захворюваннями, у встановленому законом порядку обмежуються в правах (у тому числі у виборчому праві, праві розпоряджатися своєю власністю і т.п.). Певною мірою правосуб'єктність залежить і від інших обставин, таких, як стать, освіта і ін. Все це обумовлює ту обставину, що при рівному правовому статусі громадян реальне правове положення кожного з них неоднакове.

Правосуб'єктність державно-територіальних утворень і їх населення, їхня можливість вступати в ті або інші правовідносини визначаються міжнародно-правовими актами, Конституцією держави, іншими законами. Так, об'єм повноважень Української держави визначається Конституцією [1].

Правосуб'єктність органів держави, що володіють владними повноваженнями, визначається їхньою компетенцією, а правосуб'єктність організацій і індивідуальних суб'єктів, що здійснюють виробничу, комерційну і іншу господарську діяльність і зареєстрованих в установленому порядку -- статусом юридичної особи. Об'єм компетенції і