Розрізняється три види правосуб'єктності: загальна (здатність, по суті справи абстрактна, бути суб'єктом права взагалі); галузева (здатність бути суб'єктом права відповідної до правової галузі) і спеціальна (здатність бути суб'єктом певної групи суспільних відносин в рамках конкретної галузі права).

Загальною правосуб'єктністю володіють всі суб'єкти. Зокрема, всі громадяни потенційно можуть стати носіями практично всіх прав і обов'язків. Виключення складають лише ті, які обумовлені незмінними (наприклад, стать) або необоротними (такими, як вік, невиліковна душевна хвороба) обставинами.

Галузевою і спеціальною правосуб'єктністю володіють не всі особи. Суб'єктом кримінально-правових відносин, наприклад, можуть бути тільки громадяни і інші індивідуальні суб'єкти, але не організації, а суб'єктом відносин відповідальності за посадові злочини - тільки посадовці і представники влади [7, c. 152].

Слід мати на увазі, що право- і дієздатність розділяються тільки в цивільному праві. Цивільна правоздатність виникає з моменту народження (наприклад, право мати власність), а дієздатність з'являється пізніше -- обмежена з 14 і повна з 18 років. В інших же галузях права право- і дієздатність нерозривні і утворюють єдину праводієздатність: якщо людина володіє певним правом, вона завжди може реалізувати його самостійно.

І правоздатність, і дієздатність громадянина, можуть бути обмежені тільки у випадках, встановлених законом, і лише в судовому порядку.

Особливості правосуб'єктності в галузях вітчизняного права ще недостатньо вивчені. Багато авторів, розглядаючи правосуб'єктність в адміністративному, трудовому, процесуальному праві, будує її по такому ж зразку, як і цивільну правосуб'єктність, тобто як загальну, абстрактну передумову правоволодіння і несення юридичних обов'язків.

В інших галузях права правосуб'єктність є загальною, рівною для всіх передумовою правоволодіння лише по своїх початкових елементах, де правосуб'єктність представляє собою бланкетну можливість бути суб'єктом відповідного кола правовідносин (адміністративних, трудових і т.п.). По інших же своїх елементах правосуб'єктність в згаданих галузях права виражає відмінність в правовому положенні суб'єктів.

В юридичній літературі на своєрідність правового положення суб'єктів у ряді галузей права звернула увагу Е. А. Флейшиц. Вона переконливо показала, що в такий, наприклад, галузі, як адміністративне право, правоздатність не може бути визначена як загальна абстрактна передумова правоволодіння. Але з цього вірного положення був зроблений висновок, що в адміністративному праві правоздатності взагалі не існує, бо правоздатність завжди абстрактна і повинна бути абстрактною можливістю правоволодіння і несення обов'язків" [6, c. 89]. Але чому? Чи не буде правильно зробити інший висновок: оскільки в адміністративному праві правосуб'єктність (правоздатність) не вичерпується бланкетною можливістю (така можливість, зрозуміло, є і в адміністративному праві), очевидно, в ньому і ряді інших галузей права необхідно інакше розуміти цю правову категорію.

Так, навіть в такій близькій до цивільного права галузі, як трудове право, правоздатність громадян не може бути вичерпана можливістю вступити в трудовий договір. Трудова правоздатність -- це більш ємка категорія, конкретний зміст якої залежить від цілого ряду чинників, що виражають здійснення особою конституційного обов'язку трудитися, зокрема від трудового стажу, кваліфікації.

2.2. Класифікація суб’єктів правовідносин

Суб'єкти права підрозділяються перш за все на індивідуальні (фізичні особи) і колективні (юридичні особи). До індивідуальних відносяться:

а) громадяни України;

б) іноземці;

в) особи без громадянства (апатриди);

г) особи з подвійним громадянством (біпатриди).

Інститут громадянства регулюється Конституцією України. Іноземні громадяни обмежені в деяких правах. Зокрема, вони не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади, служити в Збройних Силах, посідати певні посади, наприклад, бути капітанами суден і т. д. В іншому їм гарантовані всі цивільні права. Вони несуть також відповідні обов'язки. Є Закон про правовий статус іноземців, який розрізняє постійно і тимчасово проживаючих на нашій території іноземців. Правовий статус їх різний.

Колективні суб'єкти права мають більш обширну класифікацію. Вони діляться на наступні види:

1. Сама держава.

2. Державні органи і установи.

3. Суспільні, кооперативні, комерційні організації.

4. Промислові і сільськогосподарські підприємства.

5. Адміністративно-територіальні одиниці.

6. Національно-державні утворення.

7. Виборчі округи.

8. Церква і її регіональні общини, конфесії.

9. Іноземні фірми, банки, підприємства.

10. Спеціальні суб'єкти (юридичні особи) [4, c. 216].

За нашим законодавством далеко не всі організації і установи можуть виступати в якості юридичних осіб, а тільки ті, які відповідають певним умовам. Ознаки юридичної особи сформульовані в Цивільному кодексі. Це: 1) майнова відособленість; 2) здатність від свого імені придбавати відповідні права і нести обов'язки; 3) бути позивачем і відповідачем в суді. Саме поняття юридичної особи має значення головним чином в цивільному праві, тобто в майнових, зобов'язальних відносинах [2].

Слід мати на увазі, що не всякий колектив людей може виступати взагалі суб'єктом права. Наприклад, сім'я або, скажімо, учбові групи, курси, кафедри, виробничі бригади і інші спільності не володіють цією якістю. Суб'єктами права є лише більш менш значні, стійкі, постійні утворення, які характеризуються єдністю волі і цілі, а також певною внутрішньою організацією. Це не випадкові і не тимчасові об'єднання громадян або якихось структур.

Численні і різноманітні по своєму складу суб'єкти правовідносин можуть бути розділені на індивідуальні і колективні. До індивідуальних суб'єктів відносяться громадяни даної держави, іноземні громадяни, особи без громадянства і особи, які мають подвійне громадянство. Серед колективних суб'єктів можна виділити державно-територіальні утворення (держави, суб'єкти федерацій, міста, райони і інші територіальні одиниці, виборчий округ), їхнє населення, і також організації (державні органи, громадські об'єднання, підприємства, комерційні структури і ін.).

Так, громадяни є суб'єктами багатьох правовідносин: майнових, житлових, шлюбно-сімейних, кримінально-правових і ін. Держава вступає в міжнародно-правові, конституційно-правові, цивільно-правові (наприклад, з приводу об'єктів державної власності) і деякі інші.