не визначає обставин, що включають вину. Тому судова практика зазнає труднощів при кваліфікації елементарних обставин.
3.4. Прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При скоєнні працівником прогулу без поважних причин власник має право розірвати з ним трудовий договір.
Законодавець вправі в самому тексті закону чи в іншому прийнятому ним законі дати таке визначення вжитого ним поняття, яке він вважає необхідним. З урахуванням цього визначення поняття прогулу відноситься і відсутність на роботі більш як три години протягом робочого дня. Для звільнення працівника не обов’язково, аби він був відсутнім на роботі більше трьох годин підряд. Важливо лише, щоб були докази, з достовірністю підтверджуючі відсутність на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня.
Надане власнику право звільнити працівника вже за одноразове вчинення прогулу не повинно створювати враження, що застосовувати його легко. Звільнення за цією підставою допускається лише у тому разі, якщо працівник скоїв прогул чи був відсутнім на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення. Очевидно поважними слід визнати такі причини, яку виключають вину працівника. При такому розумінні поважних причин, які кваліфікують поведінку працівника як порушення трудової дисципліни (прогул – це різновид такого порушення) при наявності вини працівника. Проте оцінка вини чи невинності працівника являє істотну складність. У цьому зв’язку суттєвого значення набуває судова практика.
Наявність поважних причин визнається у разі доведення непрацездатності працівника, хоч би вона і не була підтверджена лікарняним листком, відмови працівника від переведення на іншу роботу, якщо вона протипоказана працівнику за станом здоров’я чи переведення є незаконним за іншими причинами. Поважними можуть бути визнані і причини сімейно-побутового характеру, якщо вихід працівника на роботу при наявності таких причин міг би причинити працівнику чи іншим особам шкоду, значно більшу, ніж та шкода, яка заподіяна власнику невиходом на роботу. З іншого боку, прогулом без поважних причин вважається самовільне використання відпустки (вихід у відпустку), відгулу тощо. Не являється поважною причиною невиходу на роботу поміщення працівника до медичного витверезника.
Не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, він не може бути звільнений.
Звільнення за скоєння прогулу (у тому числі і за відсутності на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня) являється дисциплінарним стягненням і має здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.
Оформляється звільнення працівника, що самовільно залишив роботу (не виконали обов’язку письмового попередження власника про звільнення за власним бажанням і залишили роботу до закінчення встановленого двотижневого строку; уклали відповідно до законодавства строковий трудовий договір і залишили роботу до закінчення строку трудового договору при відсутності права на його дострокове розірвання; залишили роботу працівники, зобов’язані відпрацювати встановлений законодавством строк після закінчення вищого навчального закладу чи професійно-технічного училища, якщо навчання проводилося за рахунок державного бюджету). В випадках самовільного залишення роботи звільнення проводиться з останнього дня роботи, хоч наказ про звільнення може бути видано значно пізніше.
3.5.Нез’явлення на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Звільнення провадиться у разі нез’явлення на роботі більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки по вагітності і родах.
Підставою для розірвання трудового договору є нез’явлення на роботі протягом зазначеного строку. Вихід на роботу хоч би один день перериває цей строк. І у подальшому чотиримісячний строк обчислюється знов. Підсумовуватися періоди неявки на роботу, тривалістю менше чотирьох місяців, не можуть.
Ще за часів соціалізму склалася така судова практика, яка допускає звільнення лише за умови, що у власника була виробнича необхідність у звільненні. При цьому під виробничою необхідністю розуміють таку ситуацію, при якій заміщення непрацездатного працівника необхідне (перерозподілити його обов’язки між іншими працівниками немає можливості), а можливість прийняти працівника по строковому трудовому договорі відсутня. Вважається також недопустимим звільняти працівника, якщо до закінчення періоду його тимчасової непрацездатності залишилось небагато часу. Посилення поваги до закону в умовах продекларованого курсу на формування правової держави має, на нашу думку, привести до зміни судової практики, визнання за власником права на звільнення працівника, що не з’являється на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності протягом чотирьох місяців, незалежно від інших обставин.
При деяких захворюваннях може бути встановлений законодавством більш тривалий строк збереження за працівником робочого місця. Зокрема, при захворюванні на туберкульоз працівник може бути звільнений з роботи, якщо неявка на роботу продовжується протягом 12 місяців.
Можуть бути звільненні працівники, що втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням. За ними робоче місце(посада) має зберігатися до поновлення працездатності чи встановлення інвалідності.
3.6.Поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Власник вправі звільнити працівника при поновленні на роботі працівника, який раніше займав це робоче місце(посаду). При цьому поновлення є підставою для звільнення лише у тому разі, якщо воно провадиться відповідно до законодавства. Поновлення на роботі допускається у таких випадках:
за рішенням суду, якщо працівник звільнений без законних підстав Ст..235 КЗпП.. Оскільки законодавство допускає поновлення