Місцеве самоврядування і громадянське суспільство: проблема співвідношення.
Постановка проблеми
Україна – це держава, яка першою в світі прийняла свою власну Конституцію (Конституцію Пилипа Орлика – 1710 р.). З набуттям незалежності (1991 р.), Верховна Рада України 28 червня 1996 р. прийняла Конституцію України, яка визначила статут України – суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Таким чином, на конституційному рівні закріплено верховенство права, закону.
Загальновідомо, що одне з важливих місць у системі життєдіяльності людини, суспільства, держави належить селам, селищам, містам, в яких практично сконцентровані всі ланки влади, ресурси (населення, земля,надра) і комунікації. Сьогодні ми можемо констатувати, що вперше за останні кілька сотень років в Україні реалізуються на практиці ідеї місцевої влади – влади місцевого самоврядування, які були чинними в нашій державі 500 років тому. Магдебурзьке право – це історичний документ, що заклав перші підвалини демократичного самоврядування в Києві та інших містах України, визначив права та обов’язки територіальної громади.
Магдебурзьке право – це сьогоднішнє закріплення в нашому законодавстві (Конституція України, законах України) принципу самоврядування – наявності певного права в територіальних громад.
Таким чином, відкривається реальна перспектива вдосконалення і розвитку самоврядування в селах, селищах, містах, столиці нашої держави на новому історичному етапі.
У Конституції України 1996 р. вперше за новітніх часів на конституційному рівні проголошено, що «в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. у конст. Укр.) і закріплено поняття місцевого самоврядування, яке визначається як право «територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» (ст. 140 Конституції України)
Місцеве самоврядування в Україні – це комплексна галузь українського права, що представляє собою сукупність правових норм, які закріплюють, регулюють суспільні відносини , що виникають в процесі організації місцевого самоврядування, вирішення територіальною громадою безпосередньо через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, а також у процесі реалізації окремих державних повноважень, якими можуть наділятися органи місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування в Україні має давню історію. Управління в українських містах та регіонах традиційно базувалося на використанні різних історичних форм місцевого самоврядування (вічового права, магдебурзького права, козацького самоврядування, земства тощо), що відповідало тенденціям розвитку європейської цивілізації.
Відновлення та розбудова на демократичних засадах української державності об’єктивно призвели до пошуку такої організації влади, яка відповідала б як національним традиціям, так і сучасним світовим та європейським демократичним вимогам, була б спрямована на забезпечення прав і свобод людини, задоволення її потреб, підвищення ефективності надання громадських послуг.
Нова модель влади вже не могла базуватися на політико-організаційному принципі «вертикалі влади», реалізація якого фактично відсторонює людину від участі в управлінні державними та громадськими справами. Світовий та європейський досвід переконливо свідчить, що в демократичному суспільстві територіальна організація влади може будуватися лише на основі обов’язкового використання місцевого самоврядування – специфічної форми публічної влади, територіальних громад, в рамках якої забезпечується реалізація їх права здійснювати управління в межах відповідних територіальних одиниць, самостійно вирішувати всі питання місцевого значення. Місцеве самоврядування сьогодні виступає важливим фактором демократизації суспільного життя, децентралізації управління та необхідною передумовою становлення громадського суспільства, наближення влади до її джерела – народу. І навпаки, місцеве самоврядування може ефективно функціонувати лише за умови наявності розвинутих елементів громадського суспільства. Важливим кроком у становленні місцевого самоврядування в Україні стало прийняття 26 березня 1992 р. нової редакції закону (тепер він мав назву закон України «про місцеві Ради народних депутатів та місцеве а регіональне самоврядування»), в якій передбачалося впровадження інститутів місцевого і регіонального самоврядування. Надійною правовою основою місцевого самоврядування стала Конституція України 1996 р., де самоврядування визнане одним із елементів конституційного ладу держави. Прийняття Конституції відкрило простір для становлення реального місцевого самоврядування в Україні. Правові засади місцевого самоврядування також закріплені в нині чинному законі Україні від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».
Перший досвід свідчить, що цей процес проходить досить складно та суперечливо. Розвиток місцевого самоврядування в Україні стримується, насамперед, економічними чинниками, відсутністю достатніх матеріальних та фінансових ресурсів для здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування. Немаловажну роль відіграють також і чинники політичного, правового і психологічного характеру, це й відсутність реального суб’єкта місцевого самоврядування – самодостатньої територіальної громади, яка володіла б необхідними матеріальними і фінансовими ресурсами, мала б належні внутрішні джерела формування доходної частини місцевого бюджету, і недостатнє правове забезпечення значного масиву питань організації і функціонування місцевого самоврядування; відсутність нових механізмів взаємовідносин органів місцевого самоврядування з територіальною громадою та її підрозділами, громадськими організаціями, підприємствами, установами та організаціями приватного сектора, інших форм власності; недостатній рівень саморегуляції територіальної громади тощо.
Значною мірою вплив негативних чинників на розвиток місцевого самоврядування та стан соціально-економічного розвитку українських міст можна зменшити шляхом реалізації програм, спрямованих на налагодження взаємодії та співпраці на засадах рівноправності між муніципальним, приватним і громадським секторами, між органами і посадовими особами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, об’єднаннями підприємців, ініціативними групами членів територіальної громади, що формуються з метою залучення громадян до безпосередньої участі у здійсненні функцій місцевого самоврядування. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. місцеве самоврядування в Україні. Навчальний посібник.-К: Атака, 2000. – с 7. Над проблемою місцевого самоврядування в Україні сьогодні працює велика плеяда українських дослідників. Перші результати свідчать, що місцеве