Публікації науковців.

Місцеве самоврядування розглядається як елемент механізму держави – децентралізоване державне управління. Питання чи є місцеве самоврядування складовою частиною громадянського суспільства, залишається спірним. Його вирішення потребує врахування низки тенденцій, характерних для сучасного стану розвитку інститутів місцевого самоврядування. Загальнонаціональне значення багатьох функцій, здійснюваних місцевими владами, викликає необхідність підтримання хоча б мінімальних стандартів їх реалізації, а зміцнення соціальної спрямованості держави окреслює цілі сучасної регіональної політики у соціальній сфері – забезпечення достатнього рівня добробуту в кожному регіоні, створення приблизно однакових життєвих умов для усіх громадян, незалежно від місця їх проживання. Адже якщо відмінності в умовах життя та виробництва між окремими територіальними одиницями будуть занадто великими, це зайде у протиріччя з таким правовим принципом як надання усім громадянам рівних можливостей незалежно від того, на території якого муніципалітету вони мешкають, та стане на заваді рухової робочої сили і капіталу.

Як результат – наслідком поєднання державної і місцевої політики стало те, що протягом другої половини двадцятого століття лінія розподілу між загальнодержавним і місцевим стала менш виразною.1 Саенко Ю., Ткачук А., місцеве самоврядування в Україні: проблеми і прогнози.-К: інститут НАНУ, 1997 С 128. Інколи в літературі йдеться про необхідність чіткого поділу повноважень між загальнодержавними, регіональними та місцевими рівнями управління – чим більше самоврядування обмежується місцевими справами, тим більший простір йому може бути наданий, і навпаки, чим більше покладається на нього загальних справ, тим більше воно стримується у своїх діях і підпадає під контроль державної виконавчої влади. Але слід врахувати, що неможливість чіткого розмежування справ місцевого та державного значення вимагає пошуку більш складних шляхів вирішення цієї проблеми. Межі втручання держави дістали своє відображення у Європейській хартії місцевого самоврядування. Отже, необхідно констатувати обґрунтованість державного впливу щодо подій, які відбуваються на місцевому рівні.

Традиційно громадянське суспільство розуміється як сфера, на яку індивід має прерогативи перед державою, тобто має місце автономність громадянського суспільства як сфери приватних інтересів по відношенню до держави. Проте збіг вагомої частини інтересів місцевої громади з інтересами державного організованого суспільства не дозволяє обґрунтувати прерогативи місцевих колективів на самостійне вирішення відповідних питань. Сучасна конституційна практика багатьох держав свідчить, що активність у напрямі реалізації зазначених інтересів є одночасно атрибутом і інститутів місцевого самоврядування і держави, різним є лише коефіцієнт їх участі та принципи побудови відносин між ними.

У контексті визначення ролі кожної з названих підсистем суспільства цікавим є погляд сучасного дослідника Т. Янссона. Аналізуючи ці питання, він запропонував замість жорстокого протиставлення держави та громадянського суспільства тривалентну систему вирішення проблеми. На його думку, в даному випадку ми маємо справу зі своєрідним «трикутником»: зверху розташовується держава, знизу, з одного боку, - добровільні об’єднання, що функціонують у «приватній, соціальній, вільній сфері», а з іншого, - місцеве самоврядування, що перебуває у суспільній та державній сферах одночасно. Цей підхід вигідно відрізняється від інших тим, що поміж іншого фіксує конвергентні стани системи відносин держави і громадянського суспільства і в той же час аж ніяк не виключає і не піддає сумніву факт автономності сутнісних засад цих двох сфер людської життєдіяльності. Чапала Г. місцеве самоврядування і громадянське суспільство//Право України. – 2004. - №2 С. 128. Таким чином, підкреслюється, що громадянське суспільство, будучи феноменом, який саморегулюється, перебуває у суттєвій залежності від держави.

Поряд зі з’ясованим інтересом держави до подій на місцевому рівні, що повинна забезпечувати певний мінімальний рівень послуг на усій території, в контексті визначення місця місцевого самоврядування у системі «держава – громадянське суспільство» заслуговують на увагу й самі методи організації діяльності місцевих співтовариств. Як відзначається у спеціальних дослідженнях проблематики громадянського суспільства, останнє характеризується встановленням елементарних соціальних зв’язків між індивідами – кожна приватна особа, маючи на меті свій власний інтерес, вступає у взаємовідносини з іншим суб’єктом, який, у свою чергу пов’язаний подібним чином з іншими. Тобто рішення, вступати або не вступати в ті чи інші форми соціальної інтеграції в межах громадянського суспільства, є виключною прерогативою самого індивіда. Натомість і місцевому самоврядуванні вже сам факт проживання на певній території має наслідком залучення особи у відповідні соціальні відносини.

Окремі місцеві жителі можуть обрати пасивний варіант поведінки, не беручи участі у діяльності місцевої громади, але і в такому разі вони все одно будуть повинні виконувати волю активної громади, втілену у відповідних рішеннях, що є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Ще на початку ХХ століття М.І. Лазаревський відзначив, що належність особи до того чи іншого приватноправового союзу, рівно як і вихід з нього , залежать виключно від доброї волі, через що лише виключно від людини залежить і підпорядкування вимогам цього союзу; натомість звільнення від впливу самоврядної одиниці, зо слушними зауваженнями автора, передбачає істотні обмеження, - безумовно, можна припинити зв’язок з даною одиницею, виїхавши з її території, але по-перше, не всі мають таку можливість, а по-друге, в силу того, що за загальним правилом територію держави поділено на самоврядні одиниці, вийти з однієї не можна інакше, як шляхом вступу до іншої.

Отже, якщо громадянське суспільство втілюється насамперед у приватноправових відносинах, з усіма їх атрибутами, такими як свобода договору, формальна рівність сторін та ін., то відносини з місцевого самоврядування не характеризуються подібною однорідністю.

Як зазначає вітчизняний дослідник І.С. Щебетун, місцеве самоврядування має