Зазначені обставини мають вагомі підстави для конституювання місцевого самоврядування як інституту, що має як ознаки, властиві виключно структурам громадянського суспільства, так і ознаки, притаманні власне державі, та дозволяють позіціонувати його як особливий інститут в системі суспільства.

Наявність у цього інституту деяких ознак, характерних для державної організації, багатьох авторів схиляла до думки про структурну єдність цих двох систем, зокрема В. Борденюк вважає, що система органів місцевого самоврядування є компонентом механізму держави, основне соціальне призначення якого полягає в реалізації завдань і функцій держави. Борденюк В. місцеве самоврядування в механізмі держави: конституційно-правовий аспект//Право України.-2003. - № 4 – С. 14-17

Загалом, прихильники подібної очки зору закріплення у законодавстві державної влади та місцевого самоврядування як організаційно відокремлених систем розглядаються як штучне відокремлення низового рівня державної влади, що суперечить принципу її єдності.

Для загальної теорії держави і права традиційним є розуміння державного апарату як системи, внутрішня побудова якої характеризується ієрархічністю.

Певні підстави для висновку про спільність завдань місцевого самоврядування та держави дає вже зазначений збіг значного кола їх інтересів, проте суб’єкти місцевого самоврядування реалізують також істотний обсяг інтересів, що є байдужим для держави, хоча й не суперечать інтересам останньої. Поряд із неоднорідністю інтересів досліджуваних підсистем публічної влади, розуміння тієї обставини, що органи місцевого самоврядування не пов’язані між собою адміністративною підпорядкованістю та загалом організація місцевого самоврядування не передбачає будь-якої централізації чи субординаційної співпорядкованості є характерним для переважної більшості сучасних досліджень проблематики організації місцевої влади.

Як зазначають М.О. Баймуратов та В.А. Григор’єв, незважаючи на те, що самоврядні і державні начала в управлінні на локальному рівні фактично сполучаються у єдиному інструментально-нормативному комплексі публічної влади і синергетично спільно беруть участь у реалізації публічно-владних повноважень, що на практиці інтегрує їх у єдиний, але вже інституційно-нормативний комплекс публічної влади, ці дві підсистеми публічної влади повністю самостійні та рівноправні. Баймуратов М.А., Григорьев В.А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине: Монография. Одесса : «Юридична література», 2003 – С.31

Специфіка місцевого самоврядування вимагає його теоретичного осмислення як інституту, що не може бути однозначно віднесений до громадянського суспільства. У свою чергу, ознаки місцевого самоврядування, які споріднюють його з інститутами громадянського суспільства, будучи основою його ефективності, потребують чітких гарантій захисту місцевого самоврядування від поглинання державою. Подібну небезпеку фактично визнає М. Корнієнко, коли зазначає, що наділення місцевого самоврядування подвійною природою суперечить теорії цілісних соціальних систем, - один і той самий соціальний елемент не може одночасно належати двом різним системам (територіальним колективам громадян і державі, системі органів місцевого самоврядування і державному апарату); досвід свідчить про те, що рано чи пізно він виявиться цілком підпорядкованим якійсь одній із цих систем. Корнієнко М. Державна влада і місцеве самоврядування: актуальні питання теорії і практики//Українське право. – 1995 - №1(2) – С.72

Але висновок автора – закріпити місцеве самоврядування за «однією із систем» - державою уявляється недостатньо виваженим, оскільки, по-перше, означена теорія лише відображає тенденцію, прагнення з боку держави і територіальних громад, контролювати місцеве самоврядування в повному обсязі, існування якого мало хто заперечуватиме.

Наближення місцевого самоврядування як до держави, так і до громадянського суспільства повною мірою відповідає сучасним уявленням про сутність зазначених соціальних феноменів. Більше того, є об’єктивною закономірністю питання факту. Так, природу ефективності місцевого самоврядування як форми управління слід шукати саме у його соціальному підґрунті – об’єднанні мешканців тих чи інших територіальних одиниць завдяки спільним інтересам у територіальні спільноти, діяльність яких позбавлена недоліків бюрократичного процесу прийняття рішень на загальнодержавному рівні.

Ще Г. Еллінек звертав увагу, що «територіальні корпорації ґрунтуються на соціальному базисі, створеному не державою, а саме на спільних інтересах сусідства».

А. Д. Градовський відзначав, що «існування сільських громад та міст корениться в таких первісних умовах суспільного життя, що значення їх саме як суспільних одиниць ніколи не могло заперечуватися у повній мірі».

У спеціальних дослідженнях проблематики громадянського суспільства його зв’язок із державою визначається як взаємозалежність та взаємо доповнення. Конституювання місцевого самоврядування як інституту, що перебуває у пограничному полі між державою та громадянським суспільством, дозволяє констатувати аналогічний характер зв’язку в системах «місцеве самоврядування – держава» та «місцеве самоврядування – громадянське суспільство».

Зокрема, очевидною є потреба у активності держави з визначеності правових меж діяльності місцевого самоврядування, забезпечення його фінансовими ресурсами та механізмами примусового виконання рішень, гарантування своїм громадянам певного мінімального рівня задоволення соціальних потреб на всій території держави. Більш складним уявляється встановлення характерних для цих зв’язків закономірностей. Зокрема, можна стверджувати, що низькій рівень соціальної активності членів місцевого співтовариства компенсується надмірним втручанням у відповідні суспільні відносини з боку інститутів державної влади і навпаки – вирішення на автономних засадах значного кола питань організації сумісної життєдіяльності місцевого населення знижує потребу використання державно-примусових заходів.

Обумовлені побоюваннями за цілісність держави спроби значного числа вчених довести саме державну природу місцевого самоврядування є зрозумілими, але визнання громадського потенціалу місцевого самоврядування у поєднанні з визнанням пріоритету інтересів усього суспільства в особі держави включає можливість протистояння та