Завдання.

Обстоюючи необхідність докорінного вдосконалення системи місцевого самоврядування, вчені та практики зазвичай наводять стандартний набір аргументів. Серед них: надмірна централізація влади на регіональному рівні, недієздатне місцеве самоврядування, нераціональна побудова системи територіального устрою України та головна проблема співвідношення: місцеве самоврядування і громадянське суспільство. Гадаю, що умови державного будівництва інших народів були не кращими. Тому треба виходити з наявності реальних умов, а не скаржитись на те, що не пощастило реалізувати результати чистої теорії. Якщо не впадати в юридичний ідіотизм, то треба займатися реальними справами, розв’язувати життєво важливі проблеми, а не вигадувати красиві концепції, які ніколи не будуть втілені у життя.

Органи місцевого самоврядування не мають достатніх можливостей (передусім фінансових) для розв’язання місцевих проблем. Чинне законодавство (а ще більше – чинна система влади) дають багато важелів для втручання органів державної влади у самоврядні функції. А там, де лідери громад виявляють непокору, їх, зрештою, або «приборкують», або усувають з посад.

Відтак відсутня й справжня зацікавленість місцевих громад у формуванні якісної самоврядної влади. Негативно позначається на рівні цієї влади й політична неструктурованість на рівні населених пунктів. Часто місцева влада не відображає поглядів більшості виборців, об’єднаних у різні структури громадянського суспільства (осередки партій, громадські організації, товариства тощо), а є фактично лише оформленням місцевих номенклатурних, підприємницьких або й криміналізованих кланів. Така влада за своєю природою нездатна дбати про суспільний інтерес. Це в свою чергу призводить до зниження якісного рівня державної влади на місцях і в центрі, в неспроможності цієї влади діяти в інтересах суспільства.

Незаперечно й інше: розумна, сильна державна влада стимулюватиме оптимальну децентралізацію й самоврядування. Головним завданням нового Президента України є формування по-справжньому ефективної й відповідальної системи влади, здатної діяти в інтересах народу. На рівні місцевого самоврядування це означає, що слід домагатися балансу права й відповідальності кожного органу місцевого самоврядування, причому підкріпленого спроможністю (матеріальною, фінансовою, правовою) виконувати покладені на цей орган обов’язки. Крім того, треба визначити найоптимальніший спосіб формування органів місцевого самоврядування.

Світова практика (зокрема й досвід посткомуністичних країн, які сьогодні приєдналися до Європейського Союзу) показує, - Україна зможе перейти до системи дієвої, народної, відповідальної влади лише через доповнення державної влади ефективним місцевим самоврядуванням. Це дозволить повернути народові роль суб’єкта в системі організації влади.

Спільна взаємодія цих двох влад у процесі державного будівництва сприяє створенню умов розвитку громадянського суспільства. Без реального місцевого самоврядування подальший розвиток України як демократичної держави з комфортним проживанням та безпекою її громадян неможливий. Загальна теорія держави і права. За ред.. Цвіка М.В., Ткач В.Д., Петришина О.В. – Харків: Право, 2002 – С. 55

Забезпечене, комфортне життя кожного громадянина повинне залежати від того, яке керівництво він сам обере для своєї громади, для села, селища, міста. І коли донедавна з владних трибун часто лунало гасло: «Сильні регіони – сильна держава», то, ставлячи на чітке місце конкретну людину з її конкретними проблемами, це гасло модифіковано на : « Сильна й заможна громада – сильна й заможна Україна».

Звідси випливає першочергове завдання реформи державної влади та місцевого самоврядування – забезпечити українських громадян якісними та доступними державними та громадськими послугами, наблизити їх до споживачів. Місцеве самоврядування. У пошуках золотої середини//Урядовий кур’єр. – 2005. - №200. – С. 10

Результати власних досліджень.

Необхідність проведення реформи місцевого самоврядування в Україні обґрунтована юридичною наукою ще понад півтора десятків років тому. Особливо очевидним це стало після ратифікації Європейської хартії місцевого самоврядування і порівняння з Європейськими здобутками в цій сфері.

Рішуча підтримка Президентом України Віктором Ющенком процесу наближення місцевого самоврядування в Україні до європейської моделі, а відтак подолання найголовнішої перешкоди на цьому шляху – опору влади природному розширенню повноважень місцевих громад вселили надію на реалізацію довгоочікуваних сподівань.

Скажімо, у Франції надзвичайно обережно поставилися до процесу реформування. Так свого часу тут практично повністю відмовилися від вольових методів, натомість держава фінансово сприяла об’єднанню територіальних громад у разі такого бажання самих громад під реалізацією окремих проектів.

Не може не турбувати фактична відсутність нині реальних і до того ж неабияких коштів для забезпечення міцної фінансової самостійності територіальних громад, створення серйозної матеріальної інфраструктури, без чого реформа взагалі втрачає сенс.

Цілком очевидно, що має бути серйозно продумана етапність проведення реформи місцевого самоврядування, її ресурси, початкова, проміжна і кінцева мета.

Однак саме розвиток демократії на місцевому рівні, причетність до якої декларують нині всі політики, науковці, урядовці, змушує нас не стояти на місці, а розбудовувати відповідне законодавче, організаційне, фінансове, методологічне інформаційне підґрунтя реформам.

Нині можна констатувати майже повну відсутність належної матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування. Майже всі такі територіальні громади перебувають на дотації держави, оскільки не мають необхідних фінансових та економічних ресурсів для надання повноцінних громадських, державних, комунально-побутових та соціально-культурних послуг.

Для переважної більшості сільських рад обсяг дотацій з державного бюджету становить 70-90% видатків місцевих бюджетів. Не зупинена тенденція занепаду соціальної інфраструктури села.

Система місцевих податків застаріла і неспроможна забезпечити власні потреби розвитку громад. У системі законодавства щодо місцевого самоврядування панує хаос. Понад двісті законів, які регулюють діяльність органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади