Відображення принципів земельного права України в радянському земельному законодавстві
Особливості правового регулювання земельних відносин за радянським законодавством стали предметом дослідження у значній кількості наукових праць. Зокрема, О. М. Пащенко у дисертаційному дослідженні "Розвиток і кодифікація земельного законодавства України" обгрунтував загальні тенденції розвитку та кодифікації земельного законодавства України, в т. ч. і в радянський період. Розвиток законодавства про права на землю (у т. ч. і радянського земельного законодавства) став предметом дисертаційного дослідження П. А. Кравченка на тему "Земельні відносини в умовах аграрної реформи (цивільно-правовий аспект)". Особливості реформування земельних відносин за законодавством України (включаючи і радянське земельне законодавство та історичний досвід рефорування земельних відносин в радянській Україні) відображені у дисертації О. І. Заєць "Правові аспекти земельної реформи в Україні".
Проте недосліджненим залишається питання про відображення принципів радянського земельного права та особливості їх відображення у радянському земельному законодавстві, як на законодавчому рівні, так і на рівні підзаконних нормативно-правових актів.
Саме тому в основу нашого дослідження покладено особливості юридичного закріплення принципів радянського земельного права, їх прямий вплив на розвиток земельних відносин в радянській Україні та на становище українського села.
26 жовтня 1917 р. радянська влада взяла курс на визначення принципових положень земельного законодавства та земельної політики. Саме тоді було прийнято Декрет "Про землю", який встановив принцип націоналізації землі, принцип передачі земель у трудове землекористування, принцип вилучення землі з цивільного обороту. На УСРР ці принципи поширено шляхом ратифікації даного Декрету на I Всеукраїнському з’їзді Рад 12 грудня 1917 р. Згодом принцип націоналізації землі, передачі землі у користування закріплено в Декреті "Про соціалізацію землі" від 19 лютого 1918 р., Декреті "Про відміну приватної власності на нерухомість у містах" від 20 серпня 1918 р., Положенні "Про соціалістичний землеустрій та про заходи переходу до соціалістичного землеробства" від 14 лютого 1919 р.
Принцип виключного права державної власності на землю був закріплений у статті 2 Земельного Кодексу УСРР 1922 р., у якій зазначалось, що "Всі землі межах УСРР… становлять власність Робітничо-Селянської Держави". Принцип надання землі у трудове користування було закріплено у ст.9 цього кодексу [1].
Однак в законодавстві СРСР та УРСР діяли також нормативні акти, які носили відкритий антисоціальний характер, встановлювали антисоціальні та антинаціональні принципи регулювання земельних відносин, створили умови для нового закріпачення українського селянства під назвою "колективізація". Наступ на українське село та земельні права господарів-одноосібників розпочався з Постанови Раднаркому УСРР "Про ознаки, які визначали селянське господарство як куркульське" від 13 серпня 1929 р. [2, с. 105]. У ній визначались критерії господарств куркульського та підприємницького типу, облік яких покладався на сільські ради. Фактично цією постановою створено умови для реалізації принципу ліквідації одноосібного господарювання на землі та куркульства як класу. Після визначення "потенційних ворогів" колективізації та соціалістичного будівництва в цілому 5 січня 1930 р. прийнято Постанову ЦК ВКП (б) "Про темпи колективізації і заходи допомоги державному колгоспному будівництву", тобто фактично проголошено принцип тотальної колективізації та принцип повної державної підтримки колективізації, які лягли в основу знищення українського селянства.
На реалізацію цієї Постанови прийнято Наказ ОДПУ СРСР №44/21 від 2 лютого 1930 р., який утвердив принцип ліквідації куркульства як класу в районах суцільної колективізації. Передбачалась конфіскація їх майна та масове виселення [3, с. 69] . На підставі директивного листа ЦК ВКП (б) "Про колективізацію", надісланого у вересні 1930 р. всім обкомам, крайкомам і ЦК компартій республік, введено принцип посиленого оподаткування селян-одноосібників, принцип обмеження їх прав землекористування (відносно осіб, які ще не були розкуркуленими). 2 серпня 1931 р. прийнято Постанову ЦК ВКП (б) "Про темпи дальшої колективізації та завдання зміцнення колгоспів", яка сприяла реалізації принципу посиленої охорони майна колгоспів. Принцип посиленої охорони державних підприємств і колгоспів був також закріплений Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. "Про застосування розстрілу та 10-річного ув’язнення за розкрадання колгоспного майна", яка встановлювала розстріл та 10-річне ув’язнення відносно винних без права амністії [4, с. 499]. Для реалізації цих положень прийнято Інструкцію Верховного Суду та ОДПУ СРСР "Про механізм застосування репресій за постановою ЦВК та Раднаркому СРСР від 7 серпня 1932 року по охороні майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій та зміцненню суспільної (соціалістичної) власності", яка закріпила принцип виключної підсудності справ про розкрадання соціалістичного майна ОДПУ та судам [5, с. 524].
Подальша атака на село, спрямована на ліквідацію одноосібного господарювання на землі, здійснювалась через принцип безумовного виконання плану хлібозаготівель в одноосібному секторі, який випливав зі змісту цілої низки нормативних актів, зокрема Постанови Раднаркому УСРР "Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі" від 11 листопада 1932 р. [6, с. 545], Постанови Раднаркому УСРР "Про заходи до населення хлібозаготівель" від 20 листопада 1932 р. [7, с. 743], Розпорядження Наркомюсту УСРР прокурорам на місцях "Про репресивні заходи при проведенні хлібозаготівель" від 25 листопада 1932 р. [8, с. 550], Постанови Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У "Про занесення на "чорну дошку", сіл які злісно саботують хлібозаготівлі" від 26 грудня 1932 р. [9, с. 563]. Завдяки цим нормативним актам під виглядом хлібозаготівлі та для її забезпечення використано три методи розправи з українським одноосібним селянством: 1) репресії відносно осіб, які не виконували хлібозаготівель; 2) примусове вилучення усіх запасів виявленого зерна; 3) припинення будь-яких торгівельних,
