зв'язку із здійснюваним в Україні реформу-ванням системи органів виконавчої влади постало завдання дослідження управлінських від-носин у системі таких органів. З цим завданням безпосередньо пов'язана необхідність з'ясування питань відповідальності в таких відносинах, зок-рема, чи є відповідальністю скасування одним органом виконавчої влади незаконного акта ін-шого, заборона одного органу іншому здійсню-вати незаконні дії. Зупинимося на цьому питанні та його значенні для практичної діяльності органів виконавчої влади.
В науковій літературі останніх років зазна-чається, що відповідальність сприяє досягненню мети управління. Відповідальність пов'язана з принципом еквівалентності у взаємодії між суб'єк-тами управління в тому разі, якщо діяльність од-ного з них завдає збитків інтересам іншого (нап-риклад, недосконалі управлінські рішення, нея-кісне виконання роботи). Забезпечуючи дію ме-ханізму виконання прав та обов'язків, відпові-дальність є основою існування управлінських від-носин[2, 41].
Як слушно зазначає Г.Атаманчук, відпові-дальність формується на основі послідовної взає-модії трьох складових: а) усвідомлення обов'язку; б) оцінки поведінки; в) накладення санкцій. Про-відним елементом у відповідальності виступає оцінка рішення, дії органу з точки зору визнаних та діючих ідеалів, принципів, норм і користі для суспільного розвитку. Результат відповідної оцін-ки може бути як позитивним, коли дії оцінюються позитивно та заохочуються, ставляться за приклад, поширюються, популяризуються, так і негатив-ним, шо призводить до несприятливих наслідків (санкцій) для винного у подібних діях. Відпові-дальність тому не можна зводити лише до санкцій у вигляді стягнень та покарань. Вона — ширша та соціально більш значуща [3, 302].
Вчених-юристів, які досліджують проблеми юридичної відповідальності, умовно поділяють на дві групи: прихильників тільки вузького розу-міння, так званої "ретроспективної" відповідаль-ності, та прихильників "двоаспектної" відпові-дальності, яка включає як "ретроспективну", так і "позитивну" відповідальність. Сенс протистояння цих двох концепцій у тому, що одна визнає мож-ливість юридичної відповідальності лише після правопорушення, інша — виходить із існування відповідальності ще до порушення норми[1, 353].
Органи виконавчої влади, перебуваючи в уп-равлінських відносинах між собою, беруть на себе в першу чергу "позитивну" відповідальність, тому що повинні належним чином виконувати свої пов-новаження. Не слід залишати її поза увагою, ос-кільки нормальний перебіг управлінських відно-син залежить від наявності саме "позитивної"' від-повідальності.
Відповідальність визначається певними по-казниками якості діяльності органу — досягнен-ням чи недосягненням бажаних результатів, тобто якістю виконання покладених на органи функцій, їх внеском в управління[4, 123]. Відповідальність органу управління окремими дослідниками трак-тується як "тривалі відносини, які вирішуються у разі негативної оцінки органом вищого рівня ре-зультатів діяльності органу нижчого рівня і зо-бов'язанням щодо виправлення й усунення до-пущених порушень і недоліків"[5, 5].
В літературі, що розглядає питання відпові-дальності у місцевому самоврядуванні, зазнача-ється, що призупинення дії та скасування неза-конних актів є однією із санкцій конституційної відповідальності, оскільки наявна негативна дер-жавно-правова оцінка діяльності тих, хто видав не-законний акт, та несприятливих наслідків для них. Так, систематичне скасування актів того чи іншого органу дозволить поставити питання про неналежне виконання ним своїх обов'язків[1, 382-383]. Ак-центується увага на тому, що негативна оцінка діяння та несприятливі наслідки для суб'єкта мають стати основним критерієм для віднесення тієї чи іншої міри до санкції юридичної, в тому числі конституційної та муніципальної відпові-дальності.
В літературі, що присвячена питанню адмі-ністративної відповідальності, вказується, що при скасуванні акта мас місце ліквідація наслідків про-типравної діяльності у вигляді неконституційних актів, а не вплив на особу, що вчинила ці дії [6, 13].
При цьому скасування акта не звільняє від від-повідальності його авторів.
Додамо, зазначимо, що "питання про скасу-вання акта" не обов'язково може бути пов'язане з "питанням відповідальності", оскільки скасування може бути пов'язане з необхідністю удоскона-лення акта або ж взагалі підготовкою нового. От-же, скасування акта може і не розглядатися як відповідальність.
Питання про скасування чи оскарження актів, як вказує О.Сушинський, є важливим щодо від-носин місцевих державних адміністрацій та їх го-лів з Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Аналізуючи відповідні норми чинної Конс-титуції та Закону України "Про місцеві державні адміністрації”, вчений констатує, що згідно з п. 8 ст. 118 чинної Конституції України визначено тіль-ки два суб'єкти, що можуть скасувати рішення голів місцевих державних адміністрацій. Цими суб'єктами є Президент України та голова міс-цевої державної адміністрації вищого рівня. Але ч. З ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації суттєво розширює як перелік суб'єк-тів, що можуть скасовувати розпорядження го-лови місцевої державної адміністрації, так і під-стави скасування цих розпоряджень. Водночас цим законом визначено, що "розпорядження го-лови державної адміністрації, що суперечать Конс-титуції України, законам України, рішенням Конс-титуційного Суду України, іншим актам законо-давства або є недоцільними, неекономними, не-ефективними за очікуваними чи фактичними ре-зультатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в су-довому порядку". І не можна не погодитися з вче-ним, що це дає можливість приймати рішення з суто суб'єктивної оцінки уповноваженим суб'єк-том розпорядження голови місцевої державної адміністрації, [22—23]. До того ж законодавство не повинно містити норм, які по-різному регулю-ють одне й те ж питання, особливо якщо це сто-сується діяльності органів виконавчої влади.
Концепція адміністративної реформи в Україні [8] визначає відповідальність органів вико-навчої влади як політичну та відповідальність, як зазначено, "крім політичної". Перша стосується політичної відповідальності Кабінету Міністрів України (вона не буде розглядатися в цій статті), а друга — відповідальності (крім політичної) ор-ганів виконавчої влади. Відповідальність (крім політичної) органів виконавчої влади тлумачиться Концепцією як певний стан (режим) організацій-них відносин між органами виконавчої влади, за яким певний орган (посадова особа) вправі
