Дуже важливо, щоб відповідальність не була розпорошеною. Це одна з підстав закріплення в Польщі принципу одноосібних органів публічної адміністрації. Таким органом є воєвода, а не воє-водський офіс, міністр, а не міністерство. Це яви-ще називається внутрішньою деконцентрацією [9, 19—20].

Переважна більшість положень про централь-ні органи виконавчої влади України вказує саме на персональну (особисту) відповідальність мі-ністра, голови комітету, комісії чи департаменту[10]. Керівники несуть дисциплінарну відпо-відальність у порядку підлеглості. Існування та-кого виду відповідальності зумовлено особли-вістю характеру управлінських дій керівника. Ос-танній відповідальний як за свої власні дії, так і за діяльність підлеглих по службі осіб, тобто за ор-ганізацію колективу на виконання завдань дер-жави. Протиправна службова поведінка цих по-садових осіб має не тільки суто особистісний ха-рактер, її наслідком є водночас дезорганізація діяльності всього органу та його трудового колективу[11, 62].

Має місце явище, коли одна особа (керівник органу виконавчої влади) має подвійну деліктоздатність: по-перше, несе відповідальність за діяль-ність ввіреного їй органу; по-друге, несе відпо-відальність за особисті вчинки. Це, з одного боку, забезпечує функціонування системи органів ви-конавчої влади, а з іншого, — не виключає мож-ливості притягнення до юридичної відповідаль-ності керівників органів влади на загальних за-садах за вчинені правопорушення.

Що ж до випадку, зокрема, скасування не-законного акта органу, то, відновивши законність у результаті скасування одним органом виконав-чої влади незаконного акта іншого органу, до дис-циплінарної відповідальності буде притягнуто автора такого акта. Як відомо, всі акти органу виконавчої влади приймаються від імені його ке-рівника. Отже, знову ж таки, керівник нестиме дисциплінарну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання повноважень щодо ке-рівництва роботою органу виконавчої влади, що мало наслідком прийняття незаконного акта.

Отже, скасування одним органом виконавчої влади незаконного акта іншого, заборона одного органу іншому здійснювати незаконні дії, що пов'язано з перебуванням органів виконавчої вла-ди в управлінських відносинах між собою, є від-новленням порушеного режиму законності шля-хом реалізації управлінських повноважень. Ска-сування незаконного акта органу, заборона вчи-нення органом незаконних дій можуть врахову-ватися при встановленні в діяннях керівника ор-гану виконавчої влади складу дисциплінарного проступку.

Перехід на комплектування Збройних Сил України за контрактом об'єктивно пов'язаний з проведенням реформ. Тільки у 2005 р., у процесі реформування, планується звільнити ЗО тис. війсь-ковослужбовців, з яких 10 тис. офіцерів[1]. Ско-рочення армії негативно позначається на мораль-ному кліматі у військовому середовищі. Непев-ність у ''завтрішньому дні" обумовлює напру-женість у офіцерських колективах. Крім того, на низькому рівні залишається фінансове і матеріаль-но-побутове забезпечення військовослужбовців.

рмія України сьоголні знаходиться у складному становищі. Серед її консолідуючих складових, які дозволяють виконувати поставлені завдання на високому професійному рівні — офіцерський кор-пус Збройних Сил, з його внутрішньою силою, що може бути виражена у категорії "правовий мен-талітет офіцерів".

Вивчення правового менталітету — новий напрям у юридичній науці. Тому питання про пра-вовий менталітет такої соціальної групи, як офі-цери Збройних Сил, заслуговує найдетальнішого дослідження.

В сучасній теорії місцевого самоврядування все більшого поширення дістає характеристика явища місцевого самоврядування як децентралізації державної влади, проявом якої є державне управління. Адже вживане в Конституції поняття «місцеве самоврядування», не розкриває повною мірою внутрішнього змісту позначуваного ним явища. Тому для цілей з’ясування сутності місцевого самоврядування ключовим є термін «децентралізація державної влади», який як зазначає Ю.Панейко, є найвідповіднішим терміном для позначення цього явища державного поняття [2, 19]. В Україні своєрідну методологічну першооснову саме для такого трактування явища місцевого самоврядування містить, зокрема, ст. 133 Конституції України, де зафіксовано, що «територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійснення державної влади...».

У такому контексті для такого розуміння сутності явища децентралізації державної влади ключовим є також і положення ч. 2 ст. 5 Конституції України, згідно з яким «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», який здійснює її «безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Сюди треба віднести й положення ст. 6 Основного Законодавства згідно з якими «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову», «органи законодавчої, виконавчої, судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України». Зі змісту цитованих формулювань Конституції випливає, що державна влада первісно належить народові і є такою ж єдиною і цілісною, як і її джерела. На такий характер державної влади звертали увагу чимало видатних мислителів минулого. На єдність влади наголошується й у сучасній літературі. [3, 87-91]. Зокрема, на думку В.Копейчикова, «розподіл влади не має абсолютного значення, державна влада є єдиною, і мова йде лише про те, як краще, ефективніше її здійснювати»[4,174].У тако-му контексті помилковим є трактування принципу поділу влад як такого, що «засвідчує наявність в державі трьох «влад» з особливими повноваження-ми», вважає й В.Шаповал, зазначаючи, що «за уста-леною юридичною теорією повноваженнями наді-лені державні органи та посадові особи, а не умов-ні «гілки». Фактично ж у Конституції, продовжує згаданий автор, «йдеться про три головні функції державної влади, які реалізуються спеціалізованими органами. Ніяких гілок влади та їх повноважень у Конституції України не передбачено». Закріпивши принцип поділу влади. «Конституція тим самим наголошує на тому, що влада реалізується насампе-ред органами, що визначені як органи законодавчої, виконавчої й судової влади» [5, 51], сама ж держав-на влада, як вважає В.Шаповал. є цілісним явищем, а тому органи державної влади наділяються не