Автор розділу, присвяченого становленню громадянського суспільства в Україні, І.О.Кресіна є відомим у вітчизняній науці дослідником цих проблем. Значним її внеском у дослідження дано-го концепту слід вважати подолання так званої ортодоксальної моделі відносин держави і грома-дянського суспільства, згідно з якою останнє з часом має поглинути державу. Підкреслюючи її неадекватність, І.О.Кресіна називає таку модель «популістською» та абсолютно безперспективною.

На її думку, саме розвинуте громадянське суспільство визначає становлення правової, демо-кратичної держави. Однак такий сценарій в Укра-їні не є запрограмованим. У рецензованій праці класифікуються реальні можливі моделі взаємовід-носин держави і громадянського суспільства, аб-солютно закономірно підкреслюється, що в основі проблематики громадянського суспільства є віль-ний громадянин, аналізуються етнокультурні роз-біжності між Заходом і Сходом, які впливають на невизначеність у питанні щодо моделі суспільного розвитку. Водночас, і це цікаво, автор вважає, що розвиток громадянського суспільства дасть змогу подолати цю суперечність.

Проте тему становлення громадянського су-спільства в Україні навряд чи можна вважати ви-черпаною. По-перше, вимагають додаткової вери-фікації положення щодо середнього класу як ос-нови формування громадянського суспільства. Сьогодні це поняття є значною мірою спекуляти-вне. Так само дещо незрозумілим виглядає понят-тя «сформованого» громадянського суспільства. У цьому контексті доцільно було б дослідити долю громадянського суспільства. Також поза межами даного дослідження залишилась ще одна важлива проблема. Абсолютно слушно підкреслюючи, громадянське суспільство неможливо побудувати згори, автори майже повністю обійшли питання можливість впливу держави на формування громадянського суспільства, хоча передумови цього існують, наприклад, у відповідному розділі зазначається, що саме економічна демократія є обов'язковою передумовою становлення громадянського суспільства.

В.В.Цвєтков є автором розділів, присвячених проблемам державного управління, їх він розробляє вже протягом тривалого часу. В юридичній науці широковідомі його праці, в яких розглядаються питання ефективності державного управління, ролі демократії та бюрократії в процесах його здійснення тощо. Проте й сьогодні з цих проблем серед наукової громадськості точаться гострі дискусії, а політичне керівництво держави лише у поточному столітті актуалізувало для себе ці проблеми. Так само, як і в цілому проблему теоретичного підґрунтя здійснення управлінської діяльності, ідею необхідності розроблення якої уже було зазначене вище, В.Цвєтков відстоює також не перший рік. На його думку, соціальне, зокрема державне, управління не може спиратися лише на здоровий глузд. Наукова теорія, зокрема управління, узагальнює, синтезує в концентрованому, узагальненому вигляді практичну діяльність людей як процес перетворення матеріального в ідеальне, тобто сутність і зміст теорії розкривається через процес пізнання (с. 228).

Наука управління дедалі більше відчуває процес диференціації на загальнотеоретичну і низку галузевих управлінських наук. В.В.Цвєтков вважає, що проблеми управління не можна обгрунтовувати лише з позицій адміністративного права вони мають не лише юридичний, а й політичний, організаційно-технічний, психологічний та інші аспекти.

У рецензованій праці важливими є декілька аспектів аналізу даної проблеми.

По-перше, точка зору щодо підвищення ролі теорії управління грунтується на визначенні останнього як свідомого регулювання суспільних відносин, а за джерелом дії — як зовнішнього щодо процесу самоуправління. Через соціальне управління, на думку В.В.Цвєткова, реалізується така іманентна якість соціальної організації як влада. У рецензованій праці визначаються характерні риси державного управління.

Тому теорія управління має активно розвиватися для того, щоб адекватно відображати реальну дійсність і передбачати перспективи її розвитку. В умовах ринкової економіки природа управлінсько-правових відносин повинна бути зовсім іншою ніж раніше. Якщо за адміністративно-ко-командної системи ці відносини будувалися на основі організаційної субординації та координації, то в умовах ринку управління і право покликані створити режим сприяння і заохочення підприємництва, партнерської взаємодії договірних сторін, що ставлять за мету свої власні інтереси, але при цьому забезпечити розумний баланс між законним прагненням до особистої вигоди і цілями, потре-би усього суспільства (с. 223).

По-друге, наука управління є водночас організаційною та політичною наукою. Автор зазначає малодослідженість зв'язку управління і політики, який часто трактується виключно як залежність управління від політики без урахування зворотного впливу.

З іншого боку, в цьому контексті цікавими є міркування автора з приводу співвідношення права та політики у період, коли «правова база лише формується». В цей час політика виступає на перший план. В.В.Цвєтков бачить у цьому певну «безпеку, загрозу наростання авторитаризму. За таких умов право може виступати у вигляді загального, a це породжує зрощування держави і олігархічного капіталу. А політичні міркування про право і законність набувають демагогічного характеру (с.257).

По-третє, значне місце автор відводить проблемі демократизації державного управління. Він вводить власні аргументи на користь точки зору про неспроможність сучасної демократії розв'язати класичну суперечність між свободою та рівністю, висловлює цікаві думки стосовно шляхів подолання «корпоратократії», стосовно відсторонення широких мас від управління внаслідок реалізації елітарних концепцій демократії, а також про те, що демократія не є вищою та кінцевою формою людського співжиття. Водночас найбільший інтерес, зокрема враховуючи особливості сучасного політичного розвитку України, становлять міркування В.В.Цвєткова стосовно зв'язку демократії та державного управління, малодослідженої у вітчизняній науці проблеми. На думку автора, ефективність і демократизм як дві сторони управлінського процесу, знаходяться в органічній єдності. Демократизм держави визначається не лише тим,