З фізичної сторони дія може бути простою і складною. Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини, напри-клад, завдання удару. Складні дії характеризуються ускладненою структурою. Серед них можна виділити ті, що складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний як самостійна дія. Наприклад, у ч. 2 ст. 186 встановлена кримінальна відповідальність за грабіж (відкрите викрадення чужого майна), поєднаний з насиль-ством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства. Тут мають місце дві дії — викрадення і насильство, кожна з яких, якщо розглядати їх ізольовано, утворить самостійні злочинні дії, передбачені окремими статтями КК (ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 125 або ст. 126). Подібну об'єктивну сторону мають і деякі інші злочини, пов'язані з насильством (ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 373 та ін.). У зазначених випадках одна дія виступає як спосіб здій-снення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв'язку та органіч-ній єдності і у сукупності утворюють складну дію, яка і завдає шко-ди об'єкту (як основному, так і додатковому).

До складних належать також дії, що складаються з ряду тотож-них актів поведінки, об'єднаних єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиного злочинного наслідку (наприклад, крадіжка ці-лого, вчинена в кілька прийомів), що утворять у своїй єдності злочини. До складних відносять, зокрема, і дії у так званих триваючих злочинах, коли злочин, розпочавшись одним актом поведінки (актив-ною дією), потім продовжує здійснюватися впродовж певного часу на стадії закінченого злочину, наприклад, незаконне зберігання во-гнепальної зброї. У деяких випадках складні дії утворюються з цілої низки вчинків, пов'язаних один з одним. Це, наприклад, зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304) тощо. Але й у цих ви-падках має місце активна форма суспільно небезпечної протиправ-ної поведінки, яка має всі необхідні ознаки дії (складної) в кримі-нально-правовому розумінні.

Залежно від характеру впливу на об’єкт злочину всі дії можна поділити на фізичні та інформаційні. Фізичні (або енергетичні) дії полягають у застосуванні мускульної, фізичної сили для вчинення злочинного посягання (крадіжка, грабіж, розбій, вбивство, нанесення тілесних ушкоджень тощо) і завжди спрямовані на зміну зовнішньої, фізичної сфери предметів матеріального світу. Інформаційні дії по-лягають у передаванні інформації іншим особам і завжди виража-ються у словесній (вербальній) формі, а також у яких-небудь інших діях, що несуть інформацію: смислових жестах (конклюдентні дії), виразних рухах (міміка). За допомогою інформаційних дій відбува-ються такі злочини, як погроза вбивством, вимагання тощо. Для де-яких злочинів характерним є поєднання фізичних та інформаційних дій, наприклад, при шахрайстві, а також при грабежі, розбої, які поєднані з погрозою насильства.

Важливе значення для характеристики злочинної дії має спосіб вчинення злочину, що являє собою сукупність (систему) прийомів і методів, що використовуються при вчиненні злочину. Ці способи різноманітні. Найчастіше зустрічаються: фізичне насильство, пси-хічне насильство (погроза насильством), обман, зловживання дові-рою, жорстокий чи особливо жорстокий спосіб, загальнебезпечний спосіб та ін. Усі вони значною мірою визначають форму і зміст даної дії, її інтенсивність і шкідливість.

Для вчинення злочинів винні часто використовують різні засоби і знаряддя: зброю, технічні пристосування, механізми, підроблені документи та ін. У цих випадках винний застосовує закладені в за-собах вчинення злочину додаткові можливості, що можуть істотно посилювати інтенсивність і уражаючий ефект дії. Такі способи вчи-нення злочинів завжди свідчать про підвищену небезпечність як дії, так і особи, що її вчинила.

Кримінальна відповідальність за злочинну дію нічим не обмеже-на. Досить встановити, що вчинено суспільне небезпечну дію (як активну форму поведінки особи), передбачену кримінальним зако-ном як злочин.11 Кримінальне право. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. Київ-Харків.

2.3. БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ

Злочинна бездіяльність – це пасивна поведінка, яка полягає у невиконанні або належному виконанні обов’язку діяти, покладеного на відповідальну особу законодавством, трудовими (службовими) обов’язками, обумовленого її попередньою поведінкою або загальновизнаними морально-етичними правилами. Проте навіть у тих випадках, коли особа не виконала покладеного на неї обов’язку винила певні дії, її бездіяльність буде злочинною лише у разі, коли її прямо визнає такою відповідна стаття КК.11 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною сторо-ною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за да-них конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобіган-ня заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відноси-нам. На практиці злочинна бездіяльність зустрічається значно рідше, ніж дія. Шляхом бездіяльності вчиняються такі злочини, як залишен-ня в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обо-в'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137).

Злочинна бездіяльність характеризується тим, що вона є пасивною формою поведінки людини. Однак дана характеристика стосується не будь-якої поведінки особи в момент вчинення злочину (наприклад, ди-спетчер аеропорту залишив на деякий час пульт керування — треба було побачитися з знайомим — і не виконав своїх обов'язків щодо забезпечення безпечної посадки літака, внаслідок чого літак зазнав аварії), а тих конкретних дій, що ця особа повинна була і могла вчи-нити в даних конкретних умовах. Звідси випливає, що обов'язковою умовою кримінальної відповідальності особи