ПЛАН

Вступ

Поняття суб’єктивної сторони злочину.

Вина: поняття, форми, види.

2.1. Умисел як форма вини і його види.

2.2. Необережність, як форма вин і її види.

Факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину – мотиви, мета, емоції.

Помилка, її значення та вплив на кримінальну відповідальність.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Добрий законодавець не

стільки піклується про

покарання за злочин, скільки

про запобігання злочину;

він намагається не стільки карати,

скільки поліпшувати мораль.

Ш.Монтеск’є

Кримінальне законодавство – це система законів уведених у дію вищими законодавчими органами державної влади, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які суспільно небезпечні дії є злочином і яке покарання може бути застосоване до особи, яка його вчинила.

Злочином є передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність, вчинене суб’єктом злочину ст. 11 КК).

Склад злочину вирізняють такі елементи як: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Об’єкт злочину – це суспільні відносини, які охороняють кримінальним правом, на які вчинено посягання.

Об’єктивна сторона злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного посягання на охоронюваний законом об’єкт, яким цьому об’єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність ст. 18 КК.

Суб’єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв’язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Саме суб’єктивна сторона злочину і є темою даної курсової роботи з кримінального права України.

1. ПОНЯТТЯ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ

Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці з якого може поставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. Науково-практичний коментар Кримінал Кодексу України. Київ. 2002. – с.18.

Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона зло-чину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільна небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.22 Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Кийв. 1998 р.

Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішній бік зло-чину, це ті психічні процеси, які відбуваються в свідомості суб'єкта, які характеризують його волю. Ллє, суб'єктивна сторона злочину не взагалі будь-які процеси психіки, а ли-ше ті з них, в яких виявляється його воля до злочинного ді-яння та його наслідків.33 Крим П. Бажанова М.І. Сташиса В.В. Київ-Харків – 2002.

Суб’єктивна сторона складу злочину – це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображаються її об’єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов’язані з вчиненням злочину. суб’єктивна сторона злочину завжди знаходить свій вплив у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об’єктивних ознаках злочину знаходять свій вплив мотив, мета і в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї або іншої потреби людини у неї виникає і фактор певної поведінки – мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мата веде до формування волі людини; воля знаходить свій вияв у конкретному діянні.

Суб’єктивна сторона с кладу злочину – це внутрішня сутність діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого законом суспільно небезпечного діяння.

Для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв’язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля – це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони своїй єдності та взаємозв’язку створюють психіку людини, її пізнання. Це дає змогу людині сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага і поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства і держави, ставити мету формувати свою волю і діяти відповідним чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій, але і при вчиненні суспільно небезпечних діянь.

Психічне ставлення особи до свого суспільно небезпечно-го діяння утворюють:

усвідомлення суспільної небезпечності вчинюваних дій чи бездіяльності;

2) передбачення суспільне небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяння;

3) вольове ставлення до настання суспільне небезпечних наслідків — бажання їх, байдужість до їх настання чи небажання;

4) психічні спонукання до вчинення певних дій чи бездіяння (мотиви), мета вчинення дії (бездії) та психічні по-чуття (емоції).

Усвідомлення суспільної небезпечності діяння, передба-чення наслідків та вольові ставлення до них разом з почуттями і переживаннями утворюють ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, які встановлені кримінальним законом:

вина (ст. 23 КК)

мотив вчинення злочину

мета вчинення злочину

Сукупність всіх психічних, внутрішніх ознак утворюють суб’єктивну сторону злочину. Вони тісно пов'язані між со-бою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочи-ну неоднакові.

Основний зміст суб’єктивної сторони будь-якого злочину вкладає вина. У кримінальному праві діє принцип: без вини немає відповідальності. У кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчинені злочину.

Вина особи — це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єк-тивну сторону і тим самим склад злочину. Проте в багатьох злочи-нах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мсти, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов'язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції закону як обо-в'язкові ознаки конкретного злочину. Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з'ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільне небезпечного