діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом, часом виникнення. Більшість із них перебувають за межами суб'єктивної сторони злочину, тому що зо-всім не впливають на формування її ознак (каяття у вчиненому, страх покарання та ін.) або вплив їх настільки малий, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчинення зло-чину (співчуття, жалість і т.ін.). Однак деяким із них закон надає значення ознаки суб'єктивної сторони. Так, відповідно до статей 116 і 123 КК стан сильного душевного хвилювання виконує істотну роль у формуванні мотиву вчинення таких злочинів і входить до змісту суб'єктивної сторони.
Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони — це завершаль-ний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення. По-перше, вона виступає обов'язковим елемен-том будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає мож-ливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Наприклад, відсутній склад злочину, передбачений ст. 286 КК, при невинному заподіянні навіть тяжких наслідків, що сталися в результаті дорожньо-транспортної пригоди або у разі вчинення діяння з необережності, якщо відповідальність за нього в законі встановлена лише при на-явності умислу. Так, відсутність умисної вини виключає кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинен-ня злочину (ст. 38) або завідомо неправдиве показання (ст. 383). Відсутність певного мотиву або мсти також може виключати склад злочину і кримінальну відповідальність Наприклад, відсутність корисливих мотивів або інших особистих інтересів виключає засто-сування ст. 357 КК за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зло-вживання службовим становищем або їх пошкодження. По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і до-зволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115) від вбивства через необереж-ність (ст. 119). По-третє, зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпе-чності особи суб'єкта і тим самим на призначення покарання.
У ст. 62 Конституції України закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність настає лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне положення знайшло своє втілення в КК України. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь-ному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному поряд-ку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК). Зако-нодавче закріплення цього положення є важливою гарантією додер-жання законності в діяльності правоохоронних органів і суду. Положення ст. 2 КК знайшли своє подальше закріплення в ст. 23, де вперше в нашому законодавстві наведено загальне визначення по-няття вини, і в статтях 24 і 25, що визначають поняття умислу та необережності і називають їх види. Більш детально ознаки суб'єк-тивної сторони конкретизуються в нормах Особливої частини КК. Це свідчить про недопустимість у нашому праві об'єктивного став-лення за вину, тобто відповідальності особи за вчинене суспільне небезпечне діяння і його наслідки без встановлення вини. Таким чином, законодавство України закріплює форми вини і вказує на те , що їх конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспільне не-безпечного діяння. Отже, вина — це не тільки обов'язкова ознака суб'єктивної сторони, а й передумова кримінальної відповідальності і покарання.
2. ВИНА: ПОНЯТТЯ, ФОРМИ, ВИДИ.
Основною і обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони кожного злочину є вина особи, принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавчо сформульований у КУ, в ст. 62, в якій говориться: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.11 Конституція України. С 62, розділ ІІ.
Загальне поняття вини вироблено наукою кримінального права і закріплено в Кримінальному Кодексі (далі КК). Згідно з ст. 22 КК вина22 Кримінальний кодекс України. Ст. 23. – це психічне ставлення особи до вчиненої дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
“Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинуваченим вироком суду”. Це конституційне положення водночас уособлює в собі презумпцію не винуватості – демократичний принцип правосуддя.
Кримінальне право України заперечує об’єктивне ставлення в вину, тобто відповідальність за наслідки, що настали в результаті будь-якого діяння, без встановлення вини. Згідно з КК кримінальна відповідальність особи ґрунтується на суб’єктивному ставленні в вину умов правильної соціально-політичної оцінки людської поведінки взагалі і злочинної зокрема.
Вина – це обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину, яка визначає його психологічний зміст, є необхідною умовою кримінальної відповідальності і нерозривно пов’язана з його об’єктивними ознаками.
Її зміст відображують об'єктивні ознаки злочину, що характери-зують його об'єкт, предмет і об'єктивну сторону. Тому не існує абст-рактної вини, відірваної від конкретного суспільне небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її мате-ріальне наповнення. Поняття вини характеризується змістом, сутністю, формою і ступенем вини.
Зміст вини — перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Однак сам по собі зміст не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і проаналізувати інші її елементи. Зміст вини обумовлений сукупністю свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) та їх співвідношення.
При вчиненні злочину свідомість особи охоплюються фактичні обставини, які характеризують об’єкт злочину, ознаки предмета, спеціального суб’єкта, об’єктивну сторону – характер вчинених дій (бездіяльності), а в матеріальних складах