Якщо в статтях Особливої частини КК не зазначені мотиви і мета ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі ознаки, то вони на кваліфіка-цію не впливають і можуть впливати лише на призначення покаран-ня: як пом'якшуючі або як обтяжуючі його. Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК мотиви, що не носять низького характеру, можуть враховувати-ся судом як такі, що пом'якшують покарання, наприклад, неправиль-но зрозумілі інтереси служби, жалість. захист від суспільно небезпечного посягання, тоді як вчинення злочину на ґрунті расової, на-ціональної чи релігійної ворожнечі або розбрату відповідно до п. З ч. 1 ст. 67 є обставиною, що обтяжує покарання.

Встановлення мотиву та мети злочину має принципово важливе практичне значення. При розслідуванні злочину, роз-гляді кримінальної справи в суді необхідно ретельно з'ясовувати мотиви, МСТУ: скоєння злочину. Мотив злочину є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальній справі. Всебічність слідства, точна кваліфікація злочину, спра-ведливість покарання фактично неможливі без з'ясування мо-тивів і мети злочину.

Емоції (переживання, почуття суб'єкта під час вчинення злочину) — почуття страхіття, злості, обурення, задоволен-ня і т. ін. Емоції мають значення для з'ясування суб'єктив-ної сторони злочину, вони можуть свідчити про мотив вчинення злочину або вказувати на мету його вчинення. Взагалі емоції лежать за межами складу злочинів і впливають лише на призначення покарання. Ознаками складів злочинів у цих статтях є не просто емоції, а емоції, які називаються фізіологічним афектом – сильне душевне хвилювання.

Фізіологічним афектом в психології називають дуже сильний і нетривалий емоційний спалах, найвищий стан обурення, гніву, роздратування.

Фізіологічний афект — це настільки сильні почуття та переживання, що вони сягають аж до вершини, під саму сте-лю можливостей людини, дуже перешкоджуючи та пригні-чуючи свідомість і можливість керувати своїми діями. Такі можливості (усвідомлювати події, оцінювати їх і керувати своїми діями) в стані фізіологічного афекту дуже обмежу-ються, але зовсім не втрачаються (бо тоді вже був би стан неосудності) ст. 116умисне вбивство у стані афекту, ст. 117 умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, ст. 123 умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані ефекту.

У стані фізіологічного афекту людина, хоча з великою напругою, але може усвідомлювати події і керувати своїми діями, а тому визнається осудною. Оскільки фізіологічний афект є наслідок грубо неправомірних дій іншої особи, яка цими діями чи тяжкою образою викликала стан фізіологічного афекту, то вчинення злочину в такому стані визначається пом’якшуючою відповідальність обставиною.

Стан фізіологічного афекту встановлює судово-психологічна експертиза.

4. ПОМИЛКА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ТА ВПЛИВ НА КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Кримінальне право базується на принципі винної відповідаль-ності особи за вчинене нею діяння. Вина передбачає правильне аде-кватне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так І юридичних ознак злочину. Однак у житті зустрічаються випадки, коли особа, вчиняючи конкретне діяння, помиляється в його фактич-них ознаках (у характері об'єкта чи предмета діяння, наслідків, при-чинного зв'язку) або неправильно оцінює його правову природу юридичні властивості. В цих випадках у свідомості особи формуєть-ся помилкове уявлення про об'єктивну дійсність. Це може бути ви-кликано різними об'єктивними і суб'єктивними обставинами, при яких вчиняється діяння, і по-різному впливати на вирішення питан-ня про вину особи і її кримінальну відповідальність. У цих випад-ках і виникає питання про помилку та її значення для кримінальної відповідальності.

КК не містить спеціальних норм про помилку. Поняття помил-ки, її види і значення визначаються наукою кримінального права і практикою на основі аналізу таких понять, як суб'єктивна сторона, вина, умисел, необережність, «випадок» («казус»).

Під помилкою в кримінальному праві розуміється неправиль-не уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчинюваного нею діяння.

Залежно від змісту обставин, що неправильно сприймаються суб'єктом, розрізняють два види помилки: юридичну і фактичну.

Юридична помилка (errorjuris) – це неправильне уявлення особи про правову сутність, юридичні властивості чи правові наслідки вчиненого нею діяння. Юридичну помилку ще інакше називають помилкою в праві.

Отже, при юридичній помилці особа може помилятися в злочинності чи незлочинності вчиненого нею діяння, його кваліфікації, виді чи розмірі покарання, передбаченого законом за це діяння. Від-повідно юридична помилка поділяється на три види:

а) помилку в злочинності чи не злочинності дія діяння;

б) помилку в кваліфікації злочину;

в) покарання.

Помилка в злочинності діяння, в свою чергу, може бути двоякого роду: вона полягає в тому, що особа вважає своє діяння злочином, а в дійсності закон його таким не визнає; або, нав-паки, діяння за законом є злочином, а особа вважає, що воно незлочинно. В першому випадку має місце так званий уявний злочин, що існує тільки в уяві особи. Оскільки обов'язковою ознакою злочину є його кримінальна протиправність, помилкове уявлення про злочин-ність діяння виключає вину і кримінальну відповідальність. Так, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчиняє скупову-вання і продаж валютних цінностей і вважає, що ці дії є злочином, а в дійсності ж такі діяння не передбачені в КК як злочинні.

У другому випадку, коли діяння за законом визнається злочином, а особа вважає його правомірним, незлочинним, вина і криміналь-на відповідальність у принципі не виключаються. Це насамперед випливає із змісту вини, її форм: законодавець не включає в їх харак-теристику таку ознаку, як усвідомлення особою кримінальної протиправності діяння. Крім того, відповідно до ч. 2