зв'язку між суспільне небезпечним діян-ням і суспільне небезпечними наслідками. Для вирішення питання про вину особи правильна оцінка нею причинного зв'язку має істот-не значення, тому що останній є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів з матеріальним складом. При цьому слід урахува-ти, що кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв'язок у всіх деталях і особливостях. Потрібно тільки, щоб особа усвідомлювала розвиток причинного зв'язку в загальних рисах. Тому помилка особи саме в цих загальних рисах впливає на форму вини і відповідальність, тоді як помилка в деталях такого впливу не має. Так, якщо особа, бажаючи вбити людину, стріляє в ділянку грудної клітини і вважає, що смерть настане від поранення серця, а в дійсності потерпілий помер від сильної крововтрати вна-слідок поранення артерії, то така невідповідність передбачуваного і дійсного розвитку причинного зв'язку не виключає умислу на вбив-ство і відповідальність настає саме за умисне вбивство, тому що винний не помилявся в загальних закономірностях настання смерті від поранення життєво важливих органів. Помилка в причинному зв'язку виключає відповідальність особи за злочинний наслідок, що настав, якщо має місце істотна розбіжність між тим, що передбачав-ся, і фактичним розвитком причинного зв'язку. Так, якщо винний дав разом із їжею потерпілому отруту з метою вбивства, а потерпі-лий, вийшовши з будинку, потрапив під машину і загинув, то вин-ний повинен відповідати тільки за замах на вбивство, тому що смерть потерпілого не знаходилася в причинному зв'язку з даванням отру-ти: дійсний розвиток причинного зв'язку істотно розійшовся з тим, як його уявляв винний.
Помилка в особі потерпілого полягає в запо-діянні шкоди одній людині, помилково сприйнятій за іншу. Винний, бажаючи вбити С, вбиває В., помилково сприйнятого за С. Така по-милка не може впливати на форму вини і відповідальність, тому що життя будь-якої людини (а саме життя тут є об'єктом) однаково охо-роняється законом про кримінальну відповідальність. Винний же в цій ситуації не помилявся в тому, що посягає на життя людини. Отже, відповідальність його і повинна наставати за умисне вбивство.
Помилку в особі потерпілого необхідно відрізняти від деяких випадків помилки в об'єкті, зовнішньо схожих з помилкою в особі. Наприклад, особа, бажаючи помститися судді, який постановив рі-шення не в її інтересах, чекає його ввечері на вулиці і спричиняє тяжке тілесне ушкодження. Однак виявляється, що вона помилила-ся і прийняла за суддю іншу людину. У цьому випадку хоча шкода заподіяна здоров'ю іншої людини, але помилка була не в особі по-терпілого, а в об'єкті: винний спрямовував свої дії не тільки проти здоров'я, а й на заподіяння шкоди нормальній діяльності правосуд-дя. Питання про його вину і відповідальність тут повинно вирішу-ватися за правилами помилки в об'єкті: винний має відповідати за замах на злочин.
Від помилки в особі потерпілого необхідно також відрізняти випадки відхилення дії або удару, що зовні схожі на цю помилку, але не є нею. При відхиленні дії суб'єкт спрямовує свої дії на заподіян-ня шкоди одній особі, але з причин, які від нього не залежали (а не внаслідок його помилки), шкода заподіюється іншій особі. Напри-клад, суб'єкт, побачивши В., який вийшов на ґанок і бажаючи його вбити, стріляє в нього, але в цей час на ґанок виходить дружина В., в яку і потрапила куля. При відхиленні дії, на відміну від помилки в особі потерпілого, відповідальність повинна наставати, по-перше, за спрямованістю умислу (в нашому випадку — за замах на умисне вбивство) і, по-друге, за позбавлення життя іншої особи з непрямим умислом чи з необережності, залежно від конкретних обставин спра-ви. Так, якщо в наведеному прикладі винний не передбачав, але по-винен був і міг передбачити можливість позбавлення життя дружи-ни В., то він відповідатиме за необережне вбивство. Якщо особа не передбачала і не повинна була або не могла передбачити відхилення дії і заподіяння смерті іншій особі (“казус”), то її відповідальність за цю шкоду виключається.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Кримінальне право. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. Київ – Харків, 2002 р.
Кримінальне право. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін, Київ, 1997 р.
Кримінальне право України. М.Й.Коржанський, Київ, 1998 р.
Кримінальний кодекс України.
Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, М.І.Мельник, М.І.Хавронюк, Київ, 2003 р.
Конституція України.
Вісник Верховного Суду України – 2001, №4.