Вольовий момент змісту вини означає усвідомлене спрямування розумових і фізичних зусиль на досягнення мети чи на утримання від активних дій. Відповідно до КК вольовими ознаками умисною психічного ставлення особи є бажання постання певних суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (прямий умисел), або свідоме їх допущення (непрямий умисел). Вольова ознака необережності полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно-небезпечних наслідків (злочинна самовпевненість) чи, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для вчинення вольових дій з метою запобігання таким наслідком (злочинна недбалість).11 Кримінальне право. Бажанова М.І., Сташиса В.В. Київ – Харків – 2002 р.

Сукупність вини визначає соціальну природу вини і полягає в негативному ставленні особи до тих інтересів, цінностей, благ (суспільних відносин), що охороняються КК.

Ступінь вини означає кількісну характеристику вини, відображає тяжкість провини особи перед суспільством, є сукупністю форми і змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного ставлення до обставин злочину. Це поняття широко використовується в теорії кримінального права і судовій практиці. Як оціночна, кількісна категорія ступінь вини визначається об’єктивними обставинами злочину, характером суспільно небезпечного діяння, особливостями психічного ставлення до дії (бездіяльності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами та умовами, які вплинули на формування умислу чи обумовили зміст необережності.

Вина є підґрунтям і підставою суб'єктивної осудності, за якою ставитися в вину особі можуть лише такі вчинки (дії та їх наслідки), які усвідомлювались нею, у яких знайшли вираз її свідомість і воля. Людина не може бути відпові-дальною за ті діяння, які не усвідомлювались і в яких не ви-являлась її воля.

Винність особи обґрунтовується свободою її волі, можли-вістю у неї вибрати один із декількох варіантів поведінки. Якби у людини не було можливості вибору, то відпадало б питання про вину, відповідальність і покарання. Бо в чому була 6 тоді заслуга великих людей і винність небезпечних злочинців, якби їх поведінка була неминуче наперед визна-ченою і у них не було вибору діяти так чи інакше?

Визнання особи винною у вчиненні злочину тягне за со-бою багато істотних юридичних наслідків — арешт, пока-рання, судимість. Кожен такий наслідок у свою чергу тягне за собою важливі обмеження прав особи.

Форма вини – це описане у КК (ст. 24 і 25) поєднання певних ознак (елементів) свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільно-небезпечне діяння.

У кожному конкретному випадку вимагається встановити саме ту форму вини, яка передбачена кримінально-правовою нормою. Відповідно до КК вина – це завжди умисел (прямий або непрямий) ст. 24, або необережність злочинна самовпевненість і злочинна недбалість ст. 25 КК.

Поділ вини на форми має велике практичне значення. Зокрема форма вини:

а) виступає як ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного;

б) визначає кваліфікацію злочину;

в) завжди враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування;

г) враховується в інших випадках реалізації кримінально відповідальності і покарання (зокрема для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і спільну злочинну діяльність, при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання).

Отже, вина особи — це не тільки обов'язкова суб'єктивна озна-ка, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають, як харак-тер і тяжкість злочинного діяння, так і сама його наявність як тако-го. Відомо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об'єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль виконують її свідомість і воля. Саме вони — основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкретному випадку.11 Кримінальне право. Бажанова М.І. Київ – Харків, 2002 р.

При встановленні вини та її змісту в кожному випадку слід виходити із її об'єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на попередньому слідстві і в судовому розгляді на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вона вхо-дить до змісту предмета доказування по кожній справі. Суд пізнає вину так, як він встановлює і пізнає інші факти та явища об'єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів.

Встановлення вини, її форми і виду — необхідна умова правиль-ної кваліфікації злочину. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходять із принципу суб'єктивного ставлен-ня за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб'єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання ;а вчинене.

2.1. УМИСЕЛ ЯК ФОРМА ВИНИ І ЙОГО ВИДИ.

Форми вини — це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільне небез-печне діяння. У сполученні таких ознак і виражається психічне став-лення особи до діяння і його наслідків.

Форми і види вини відзначаються законом, голов-ним чином; за ознакою психічного ставлення суб'єкта до на-стання суспільно небезпечних наслідків (передбачення, ба-жання чи свідоме допущення їх настання або легковажний розрахунок на їх відвернення чи не передбачення при обов'язку і можливості передбачення). А вольова спрямованість дій особи визначається виключно