Із вказаних законоположень виводиться важливий для практики висновок про те, що встановлювати вид і форму вини треба з урахуванням насамперед психічного ставлення особи до суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності. Без встановлення психічного ставлення особи настання суспільно небезпечних наслідків неможливо правильно визначити форму і вид її вини. А неправильне визначення вини може потягнути за собою неправильну кваліфікацію злочину, невідповідне покарання або навіть об’єктивну осудність.

Чинне кримінальне законодавство виділяє 2 форми вини - умисел і необережність. Це узагальнені законодавцем поняття, які лине у загальних рисах характеризують ставлення особи до того діяння, що вчиняється нею, та його наслідків.

Злочин визнається вчиненим навмисно, коли особа, яка його вчи-нила, усвідомлювала суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків.

Таким чином, законодавець вказує на три необхідні ознаки умислу:

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій чи бездій;

б) передбачення їх суспільно небезпечного наслідку;

в) бажання, щоб такі наслідки наступили або ж свідоме допущення їх.

Перші дві ознаки навмисності (усвідомлення і передбачен-ня) характеризують інтелектуальну, а третя (бажання або свідоме допущення суспільне небезпечних наслідків) - во-льову сферу психіки особи, яка скоїла злочин.

Інтелектуальні і вольові ознаки наміру нерозривно пов'язані одна з одною, але де в чому вони відрізняються. Інтелектуальні ознаки наміру відповідають на питання про те, які фактичні обставини, що належать до складу конкретного злочину, були усвідомлені і які наслідки даного діяння передбачалися особою. Усвідомлюючи суспільно небезпечний ха-рактер своїх дій, передбачаючи їхній суспільно небезпечний наслідок, особа тим самим усвідомлює протиправність своєї поведінки.

Інтелектуальна – усвідомленість особою суспільної небезпечності діяння і передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Вольові – бажання чи свідоме допущення настання суспільно небезпечних наслідків, відповідає на питання про те, як особа ставилася до того, що нею було усвідомлено і передбачено.

Закон розрізняє 2 види умислу: прямий і непрямий. (ст. 24 КК)

Прямий є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямий є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоче не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів вчиняється умисно. Відповідно до частини 1 ст 24 умисел поділяють на 2 види: прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого умислу містить 3 ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його наслідків:

усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;

передбачення його суспільно небезпечних наслідків;

бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.

Отже, формулою прямого умислу є усвідомлення, передбачення, бажання.

Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об’єкта, предмета, об’єктивної сторони складу конкретного злочину, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Здебільшого наявність усвідомлення винним суспільної небезпеки свого діяння є очевидною, про що свідчать фактичні обставини справи. Якщо особа не усвідомлює суспільного небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, це може свідчити про її неосудність або про відсутність умислу при вчиненні злочину.

Усвідомлювання особою суспільної небезпечності вчинюваного діяння значить, що вона:

1) усвідомлює суспільну цінність блага, на заподіяння шко-ди якому спрямовані її дії;

2) усвідомлює тяжкість заподіюваної шкоди,

3) усвідомлює практичні ознаки вчинюваного злочину (предмет, потерпілого, місце, час, співучасників);

4) усвідомлює забороненість цього діяння уголовним зако-ном (не конкретну норму, а взагалі);

5) якщо злочин чиниться бездіяльністю, особа усвідомлює свій обов'язок діяти, відвернути настання суспільне не-безпечної шкоди.

Передбачення особою настання суспільне небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності значить:

1. Мати уяву про майбутні зміни, викликані діями осо-би чи її бездіяльністю, у вигляді суспільна небезпечних на-слідків.

2. Уявляти конкретну шкоду, заподіяну своїми діями, — настання смерті потерпілого, знищення майна, причи-нения тілесних ушкоджень і т. ін.

3. Передбачати розвиток причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і наслідками.

Передбачення – це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності), про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При вчиненні злочину винний усвідомлює зміст цих наслідків. При цьому передбачення тут носить конкретний і суспільно небезпечний (шкоду, яка, буде заподіяна об’єктам посягання) характер. Отже, передбаченням винного охоплюється і загальних рисах і причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Вольовий момент прямого умислу характеризується бажанням настання передбачуваних суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності.

Так, 3. з мстою заволодіння квартирою батьків і одержання спадщини умовив свого знайомого В. за вина-городу вбити батьків і сестру, Для реалізації злочинного наміру 3. розробив план вбивства, приготував та сховав у квартирі ніж і по-відомив В., де знаходяться гроші, якими він може заволодіти після вбивства. В. після вбивства матері не став чекати на повернення з роботи інших членів сім'ї, заволодів грошима і пішов з місця зло-чину. В цьому разі 3. і В. діяли з прямим умислом. Обидва усвідом-лювали суспільне небезпечний характер своїх дій: 3. — організацію вбивства, розробку плану реалізації злочину, підготування знаряд-дя вбивства і т.ін.; В. — нанесення смертельних ударів ножем у жит-тєво важливі органи потерпілої і заволодіння грошима. Вони усві-домлювали, що діють спільно і переслідують корисливу мсту: 3, — одержання спадщини і вирішення для себе житлової проблеми, а В. — одержання грошової винагороди. 3. і В. передбачали неминучість настання смерті потерпілих за умови, що намічений план буде реа-лізований, і обидва бажали настання саме цих наслідків, пересліду-ючи мри цьому