Під бажанням розуміють прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання – це воля спрямована на досягнення будь-якої чітко визначеної мети.

Непрямий умисел. Свідомість при непрямому умислі є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що ха-рактеризують об'єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об'єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків. Усвідомлення винним протиправності і караності вчиненого ним не є об’єктивною ознакою умислу: незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності.

Передбачення при непрямому умислі має свою розпїзна1 вальну особливість. Як і при прямому умислі, воно носить конкрет-ний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конк-ретна дія чи бездіяльність може спричинити конкретний суспільне небезпечний наслідок, і тим самим передбачає загалом розвиток причинного зв'язку між діянням і можливим наслідком. Проте цей наслідок особа передбачає лише як можливий результат свого діян-ня. Передбачення неминучості настання наслідку при непрямому умислі виключається. Воля особи в цьому разі не спрямована на до-сягнення суспільне небезпечного наслідку. Саме в цьому і полягає розпізнавальна особливість передбачення наслідків при непрямому умислі. Але основна сутність непрямого умислу — в його вольовій ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутності бажання на-стання суспільне небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачен-ня такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок. Тут має місце ситуація, при якій особа, не спрямовуючи свою волю на до-сягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання. Час-тіше за все такс свідоме допущення виражається в байдужому став-ленні до наслідків. Інакше кажучи, особа, не будучи зацікавленою у настанні суспільне небезпечного наслідку свого діяння, все ж до-пускає таку можливість.

Так, Т. постійно пиячив, часто сварився з дружиною та її двома синами, погрожував підпалити свій будинок. Під час чергової свар-ки він запропонував усім залишити будинок, а коли вони відмови-лись, взяв цеберку бензину і вилив його на підлогу кухні біля пли-ти. Від плити, що топилася, бензин загорівся, і вогонь охопив усе приміщення, де знаходилися люди. Дружина і син Юрій померли в лікарні від сильних опіків, а другий син і сам винний одержали не-значні опіки. Суд дійшов висновку про відсутність у Т. умислу на вбивство і про винність його лише в умисному підпалі будинку, що спричинило людські жертви. Однак вища судова інстанція зазначи-ла, що небажання в цьому разі смерті потерпілих не виключає умис-ної вини підсудного. Всі обставини справи свідчать про те, що Т. усвідомлював суспільне небезпечний характер своїх дій і передба-чав настання їх суспільне небезпечних наслідків. Коли Т. вилив біля плити, що топилася, бензин, він створив обстановку, яка призвела до загибелі двох людей, і тим самим свідомо допускав можливість таких наслідків. А саме свідоме допущення наслідків проявилося в його байдужому ставленні до настання смерті. Т. вчинив вбивство з непрямим умислом.

В окремих випадках свідоме допущення суспільне небезпечних наслідків може проявитися в безпідставному розрахунку на їх ненастання. Воля особи нібито спрямована на недопущення наслідків свого діяння, проте її розрахунок надії абстрактні, ні на чому конк-ретному не ґрунтуються. В подібних випадках прийнято говорить про розрахунок на «навмання».

Окрім прямого і непрямого умислів в теорії і судовій практиці виокремлюють ще й інші види умислів. Вони не утворюють самостійної форми вини, не підміняють понять прямого і непрямого умислу, а існують лише в їх межах.

За часом виникнення і формування відріз-няють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виник-нення умислу, проте КК відомі злочини, суб'єктивна сторона і харак-тер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово. Це передбачено ст. 116 (умисне вбивство, вчине-не в стані сильного душевного хвилювання) або ст. 123 (умисне тяж-ке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хви-лювання).

При заздалегідь обдуманому умислі мотив і мета вчинити злочин і його безпосередня реалізація виокремлені між собою певним про-міжком часу, протягом якого винний розробляє план вчинення зло-чину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення. Подібні обставини звичайно свідчать про підвищену антисоціальність суб'єкта. Тому, незважаючи на тс що час виникнення умислу в біль-шості умисних злочинів не має значення, його необхідно враховува-ти при призначенні покарання. Тим більше, що при заздалегідь обду-маному умислі часто вчиняються такі особливо тяжкі злочини, як вбивство, розбійні напади, бандитизм, викрадення майна в особливо великих розмірах, контрабанда, вимагання та ін.

Важливою рисою умислу, що виник раптово, є його швидкоплин-ність, тобто раптова поява, поєднана з негайною реалізацією зовні. Злочин тут вчиняється особою відразу з виникненням умислу. Час-тіше за все приводом до цього є протиправні дії самого потерпіло-го, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п.7 ст. 66 КК). В окремих випадках, як уже за-значалося, наявність умислу, що виник раптово, визначає утворен-ня складів злочинів з пом'якшуючими обставинами (статті 116 і 123 КК). Проте така оцінка не с наслідком лише раптовості виникнення умислу. Вирішальне значення тут мають протиправні дії або тяжка образа з боку потерпілого, що ініціюють (провокують) умисел